були б витонченішими. Але й так некепсько виходило. Поволі химерні малюнки покривали все моє тіло. Коли я завершувала прикрашати власне лице, мов великодню писанку для бабусі, пролунав дзвінок від вхідних дверей.
Я накинула на себе халат Варварки, підбігла до дверей і запитала, хто там. Але ніхто не відповів. Тоді наважилася відчинити двері.
Звісно, що це був Ірокез. Мій Ірокез.
15 Віта
Мене всю підмивало повернутися додому. Прокинулася і, дивлячись на темряву за вікном, відчувала, як мій Всесвіт котиться в пекло. З Ксенькою щось сталося!
Доля не витримує жодних домовленостей з нею і в останній момент робить те, що заходить у її хворобливу уяву.
Мама здивувалася, що я зазбиралася в дорогу спозаранку, хоч перед цим обіцяла, що погостюю до вечора. Мене всю трусило від тривоги, не могла ні їсти, ні пити. Варварка намагалася розпитати, що скоїлося, але я й сама напевно не знала.
Здавалося, що моє волосся сивіло з кожною хвилиною, яку витратила на шлях додому. Варварка вже й сама дещо зрозуміла й знервовано гризла нігті.
Нарешті старенький автобус дістався автостанції Задрипинська. Ми розігнули затерплі спини та якомога швидше пішли в напрямку дому. Я попросила Варварку поводитися тихо й повернула ключ у замку. Він не піддавався. Тоді штовхнула двері – вони були відчиненими!
Ксенька спала на своєму ліжку сном немовляти. Вона була геть уся вимазана фарбою – вочевидь, працювала всю ніч. Чомусь найбільше серед кольорів було червоного. Та й картин ніде не було…
16 Варварка
Те, що це початок гибелі мого затишного мікросвіту, зрозуміла, коли мама забрала документи з моєї школи в місті Б. і завезла в школу села, де жила бабуся.
Мама пояснювала, що так буде краще для всіх. «Бабуся пригляне за тобою», – запевнила вона. Я відчайдушно розказувала, що вже доросла й сама здатна про себе подбати, а бабуся може мене відвідувати час від часу. Та й батько міг би заглядати… Навіщо ж ось так нагло відривати мене від друзів?
Для мами це були порожні слова. Вона завжди робила так, як уважала за потрібне.
На щастя, у сільській школі серед нових однокласників виявилося кілька моїх знайомих, з якими потоваришувала, коли гостювала минулого літа в бабусі. Та й інші діти були непоганими. Клас був невеликий, не такий роздутий і переповнений, як у міській школі.
Учитель музики досить високо оцінив мої вокальні дані, і я почала брати участь у репетиціях шкільних урочистих заходів… Співи захопили мене у свої палкі обійми й розрадили.
Однокласники цікавилися, чому залишила міську школу. Їхній інтерес можна було згасити жартами. А ось селянки так просто мене не відпускали. То одна, то інша тітонька ніби ненароком зустрічала мене, коли йшла кудись чи поверталася з навчання, і з лагідним усміхом розпитувала, де мама. Я втікала від них, як від чуми. Їхні запитання болісно ранили мене.
Після суду мама в кожні вихідні відвідувала нас із бабусею. Щосуботи вранці чекала її на сільській зупинці, і коли вона виходила з автобуса, кидалася навперейми й щосили обіймала. Тоді