стають не просто так? Про сиріт усяке говорять, розумієш.
Другий помічник підняв руку:
– Слухай, капітан просто сказав мені, що тебе ніхто не вчив вірності.
– Можна подумати, ви з цього такі спеціалісти. А коли хочеш знати, як є, то я навіть не сирота.
– Він сказав, що ти будеш це заперечувати. Капітан нічого поганого не хотів. Він просто каже, що військові забирають собі всіх сиріт і особливим чином навчають їх нічого не відчувати, коли іншим людям погано.
За вікном на снастях рибальських суден вигравало сонце. А молода жінка раз у раз відступала вбік, коли повз неї везли тачку з рибою.
– А не скажеш мені, що ти робиш тут? – поцікавився Чон До.
– Я ж і сказав, – відповів другий помічник. – Дружину хотів тобі показати – правда ж, красуня?
Чон До просто подивився на нього.
Другий помічник продовжив:
– Ну звичайно! Вона, розумієш, як магніт, цій красі неможливо опиратися. Моє татуювання не бреше. І в нас уже, уважай, родина. Я тепер герой, звичайно, і зараз уже майже певна річ, що колись буду капітаном. Просто хочу сказати, мені є що втрачати, і то чимало.
Другий помічник замовк, добираючи слова, а тоді продовжив:
– А ти – у тебе нікого немає. У тебе тільки і є, що койка на кухні в будинку з привидами.
Жінка знадвору покликала його жестом, але другий помічник відмахнувся.
– От коли б ти дав тому американцеві в пику, був би зараз у Сеулі, на волі. Такого в мене не буде. А якщо в чоловіка немає ниточок, як у маріонетки, то чим його зупиниш?
Як же пояснити другому помічникові, що єдиний спосіб скинути з себе всіх привидів – це знайти їх, і єдине місце, де Чон До може це робити – тут. Як пояснити свій невідступний сон, що він слухає радіо, уловлює шматки важливих повідомлень, від матері, від знайомих по сиротинцю. Налаштувати приймач на них було складно, і раніше він прокидався, учепившись в узголів’я, неначе то ручка налаштування ультрависоких частот. Іноді повідомлення переказують якісь люди від інших, котрі чули, що хтось бачив його матір. Мати хоче, щоб він терміново з нею зв’язався. Хоче сказати йому, де вона, пояснити, чому так, вона повторює своє ім’я, знову й знову, але він ніяк не може розчути його. Як тут поясниш, що в Сеулі матері не буде чути?
– Ходімо, – сказав Чон До. – Давай-но до капітана сходимо, хай пащу тобі зашиє.
– Жартуєш? Я ж герой! Тепер я до лікарні піду!
Коли «Чунма» знову вийшла з порту, на ній красувалися нові портрети Великого Вождя й Великого Керівника – Кім Ір Сена та Кім Чен Іра. На камбузі поставили новий стіл, також зробили й новий стільчак у гальюні, бо негоже героєві справляти потребу у відро, хоча герої Північної Кореї пройшли й не такі випробування без скарг і нарікань. Завівся в них і новий прапор КНДР, який вони спустили, відійшовши на одинадцять кілометрів від берега.
Капітан був у чудовому гуморі. На палубі з’явився новий рундук, і, поставивши на нього ногу, капітан скликав команду. Відімкнув рундук і дістав ручну гранату.
– Оце, – пояснив він, – мені дали на випадок повернення