.

стають не просто так? Про сиріт усяке говорять, розумієш.

      Другий помічник підняв руку:

      – Слухай, капітан просто сказав мені, що тебе ніхто не вчив вірності.

      – Можна подумати, ви з цього такі спеціалісти. А коли хочеш знати, як є, то я навіть не сирота.

      – Він сказав, що ти будеш це заперечувати. Капітан нічого поганого не хотів. Він просто каже, що військові забирають собі всіх сиріт і особливим чином навчають їх нічого не відчувати, коли іншим людям погано.

      За вікном на снастях рибальських суден вигравало сонце. А молода жінка раз у раз відступала вбік, коли повз неї везли тачку з рибою.

      – А не скажеш мені, що ти робиш тут? – поцікавився Чон До.

      – Я ж і сказав, – відповів другий помічник. – Дружину хотів тобі показати – правда ж, красуня?

      Чон До просто подивився на нього.

      Другий помічник продовжив:

      – Ну звичайно! Вона, розумієш, як магніт, цій красі неможливо опиратися. Моє татуювання не бреше. І в нас уже, уважай, родина. Я тепер герой, звичайно, і зараз уже майже певна річ, що колись буду капітаном. Просто хочу сказати, мені є що втрачати, і то чимало.

      Другий помічник замовк, добираючи слова, а тоді продовжив:

      – А ти – у тебе нікого немає. У тебе тільки і є, що койка на кухні в будинку з привидами.

      Жінка знадвору покликала його жестом, але другий помічник відмахнувся.

      – От коли б ти дав тому американцеві в пику, був би зараз у Сеулі, на волі. Такого в мене не буде. А якщо в чоловіка немає ниточок, як у маріонетки, то чим його зупиниш?

      Як же пояснити другому помічникові, що єдиний спосіб скинути з себе всіх привидів – це знайти їх, і єдине місце, де Чон До може це робити – тут. Як пояснити свій невідступний сон, що він слухає радіо, уловлює шматки важливих повідомлень, від матері, від знайомих по сиротинцю. Налаштувати приймач на них було складно, і раніше він прокидався, учепившись в узголів’я, неначе то ручка налаштування ультрависоких частот. Іноді повідомлення переказують якісь люди від інших, котрі чули, що хтось бачив його матір. Мати хоче, щоб він терміново з нею зв’язався. Хоче сказати йому, де вона, пояснити, чому так, вона повторює своє ім’я, знову й знову, але він ніяк не може розчути його. Як тут поясниш, що в Сеулі матері не буде чути?

      – Ходімо, – сказав Чон До. – Давай-но до капітана сходимо, хай пащу тобі зашиє.

      – Жартуєш? Я ж герой! Тепер я до лікарні піду!

      Коли «Чунма» знову вийшла з порту, на ній красувалися нові портрети Великого Вождя й Великого Керівника – Кім Ір Сена та Кім Чен Іра. На камбузі поставили новий стіл, також зробили й новий стільчак у гальюні, бо негоже героєві справляти потребу у відро, хоча герої Північної Кореї пройшли й не такі випробування без скарг і нарікань. Завівся в них і новий прапор КНДР, який вони спустили, відійшовши на одинадцять кілометрів від берега.

      Капітан був у чудовому гуморі. На палубі з’явився новий рундук, і, поставивши на нього ногу, капітан скликав команду. Відімкнув рундук і дістав ручну гранату.

      – Оце, – пояснив він, – мені дали на випадок повернення