в міжнародному аеропорту Лос-Анджелеса.
Знову.
Тайлера я зустрів на нудистському пляжі. Літо добігало кінця, і я задрімав. На голе й спітніле Тайлерове тіло поналипав пісок, мокре волосся пасмами спадало йому на обличчя.
Тайлер був тут довго перед тим, як ми зустрілися.
Він діставав з води нагнане хвилями колоддя й витягав його на берег. Потім Тайлер закопував його в мокрий пісок так, що стовбури заввишки майже з людину ставали півколом кілька дюймів[8] один від одного. Коли я прокинувся, чотири колоди вже стояли, а Тайлер волік п’яту.
Він викопав яму біля одного кінця колоди, потім підійняв її за другий кінець, колода опустилася в яму і стала, трохи похилившись.
Ти прокидаєшся на пляжі.
Крім нас, на пляжі більше нікого не було.
Паличкою Тайлер накреслив на піску пряму лінію за кілька футів віддалік. Потім повернувся, випрямив колоду й притоптав землю навколо неї.
Це бачив тільки я.
Тайлер озвався до мене:
– Не знаєш часом, котра година?
Я завжди ношу годинник.
– Не знаєш часом, котра година?
Я запитав, де саме.
– Тут, – відказав Тайлер. – Тут і зараз.
Була шістнадцята година шість хвилин.
За якийсь час Тайлер, схрестивши ноги під собою, сів у тіні, яку відкидали колоди. Тайлер сидів кілька хвилин, потім підвівся, скупався, натягнув футболку та спортивні штани й намірився йти. Я мусив запитати.
Я мусив знати, що робив Тайлер, доки я спав.
Якби я міг прокинутися в іншому місці, в інший час, міг би я прокинутися іншою людиною?
Я запитав Тайлера, чи він часом не художник.
Тайлер стенув плечима й показав мені, що кожна колода була ширшою знизу. Він показав мені лінію, яку накреслив на піску, і пояснив, як за її допомогою виміряв тінь від кожної колоди.
Інколи ти прокидаєшся невідь-де і доводиться питати, де ти.
Тінь велетенської руки – ось що спорудив Тайлер. Лише зараз чотири пальці були довгими, як у Носферату[9], а великий палець закоротким. Але Тайлер сказав, що рівно о пів на п’яту рука була досконалою. Протягом однієї хвилини велетенська тінь долоні була досконалою, і протягом однієї досконалої хвилини Тайлер сидів у тіні досконалості, створеної ним самим.
Ти прокидаєшся й опиняєшся ніде.
Хвилини досить, сказав Тайлер, задля неї треба чимало потрудитись, але хвилина досконалості варта витрачених зусиль. Одна мить – це все, чого взагалі можна очікувати від досконалості.
Ти прокидаєшся, і годі з тебе.
Його звали Тайлер Дьорден, він працював кіномеханіком у профспілці, ще працював офіціантом на бенкетах у готелі в середмісті, а ще дав мені свій номер телефону.
Ось так ми зустрілися.
4
Сьогодні ввечері на паразитах мозку всі постійні відвідувачі. Зустрічі в групі «Понад межами» завжди збирали чимало люду. Це Пітер. Це Альдо. Це Марсі.
Привіт.
Ми називаємося. Знайомтесь,