Біґ-Беном чи «Землею надії та слави»[6]. Проте разом з тим він завжди залишався трохи на віддалі. Якусь частину своєї душі він ніколи не розкривав, тримав у таємниці. Саме це її приваблювало чи не найдужче. Зайва інтимність, чи то фізична, чи то емоційна, завжди розчаровує. Спершу містер Пардью був для Лори ідеальним роботодавцем, а потім став просто Ентоні, її другом. Але їхні стосунки ніколи не перетинали певну межу.
Щодо Падуї, то Лора закохалася в цей будинок, щойно побачила тут скатертину на таці. На співбесіді Ентоні пригостив її чаєм. Він виніс прибори до чаювання на веранду: чайник і вишуканий глечик для молока, цукорницю і щипці для цукру, чашки і блюдця, срібні чайні ложки, фільтр для чаю і підставку. Усе виставлене на тацю зі сніжно-білою, облямованою мереживом скатертиною. Оця скатертина остаточно скорила її серце. Падуя – саме те місце, де всі ці речі, разом зі скатертиною для таць, були частиною повсякденного життя; містер Пардью користувався ними щодня. Це здавалося Лорі таким чарівним і водночас недосяжним. Коли вони тільки одружилися, Вінс кпинив із її спроб призвичаїти їхню родину до такого. Якщо навіть йому доводилося колись самому заварити собі чай, він залишав використаний пакетик на мийці, незважаючи на те, що Лора мільйон разів просила його викидати пакетики у сміття. Крім цього, Вінс пив молоко та сік просто з пакета, їв, поклавши лікті на стіл, тримав ніж, як ручку, і говорив з повним ротом. Здавалося, це дрібниці, але цих дрібниць назбиралося так багато. Лора намагалася їх не помічати, але вони, бажала вона того чи ні, дратували її. Минали роки, через навалу цих дрібниць Лора збайдужіла й облишила спроби наслідувати те, що колись бачила вдома у своїх шкільних подруг. Кпини Вінса зрештою перетворилися на грубий посміх; скатертина на таці в їхній оселі тільки дратувала його. І Лору так само.
Співбесіда відбулася в день тридцять п’ятого дня народження Лори і тривала лише кілька хвилин. Містер Пардью запитав її, який чай вона бажає, і налив їй чашку. Вони поставили одне одному ще кілька важливих запитань перед тим, як він їй запропонував роботу і Лора погодилася. Ліпшого подарунка годі сподіватись – у Лори з’явилася надія.
Свист чайника відволік її від спогадів. Лора прихопила чашку чаю разом з ганчіркою для витирання пилу й поліроллю і попрямувала в садову вітальню. Вона ненавиділа прибирання вдома, особливо коли жила з Вінсом. Але в Падуї вона прибирала залюбки. Коли Лора почала тут працювати, будинок був трохи занедбаний. Не брудний, не безладний, але з відбитком того, що йому довго не приділяли належної уваги. Багато кімнат не використовувалося. Ентоні проводив більшість часу на веранді чи у своєму кабінеті, гості, що залишалися б ночувати в зайвих спальнях, не бували тут ніколи. Обережно, лагідно, кімната за кімнатою, Лора повернула будинок до життя. Усі кімнати. Крім кабінету. Лора ніколи не заходила до кабінету. Ентоні повідомив її із самого початку, що до кабінету заходить тільки він, і, коли його там немає, кабінет зачинено. Вона не розпитувала. Але всі інші кімнати, прибрані, чисті та свіжі,