я приїхала, то сказала, що маю пропозицію щодо роботи…
– Зачекайте, секретар не встигає… Далі…
– Але я ніяк не могла з ним поговорити, бо мені увесь час дзвонили по мобільному.
– Хто ще був на стоянці, коли ви приїхали?
– Лисенко… Він стояв біля своєї машини, в кутку, у паркана.
– Чи говорив вам потерпілий Прокопчик про якийсь конфлікт?
– Ні… Він тільки сказав, що цей дядько завжди намагається зробити з автостоянки місце для ремонту своєї автівки і наражається на неприємності.
– Чи здалося вам, що хтось з них був у стані алкогольного сп'яніння?
– Ні.
– Що робив Лисенко, коли ви приїхали?
– Він длубався в багажнику.
– Чи не мав він наміру їхати або йти?
– Ні, він спокійно робив свої справи.
– Чи являв Прокопчик загрозу для здоров'я Лисенка?
– Ні… Я лише почула, як Лисенко сказав, що зараз хтось приїде і всіх тут уриє. Та Денис мені сказав не звертати уваги.
– Що відбувалося потім?
– Приїхав підсудний зі своїм дружком, таким собі лисим здорованем на Міцубіші. Денис якраз вийшов годувати собак, а вони раптом всі троє підійшли, Лисенко штовхнув його й почав лаяти. Я хотіла піти, але мені хтось знову зателефонував і я відволіклася…
– Що у цей час робив підсудний?
– Він запропонував спокійно розібратися…. Потім Денис відіпхнув Лисенка, і той упав.
– А що робив лисий здоровань… Кулик?
– Він не втручався…
– Що було в руках Прокопчика, адже він годував собак? Ложка, ніж, миска?
– Виделка, – прошепотів адвокат підсудного Куреник.
Дивно, але посміхнулися навіть потерпіла з підсудним…
– Скляна банка з-під каші.
– Він міг нацькувати на підсудного собак?
– Не знаю… Собаки швидко поїли й пішли кудись… Я не звертала на їх уваги.
– А банку де подів?
– Банку поставив поруч із мисками… Потім Забаров і Прокопчик вийшли вдвох за паркан, хвилин п'ять вони там розмовляли, та я не чула про що, а потім пролунав постріл і знову почалися суперечки. Я …
– Почекайте, секретар не встигає… Далі.
– За п'ять хвилин голомозий….
– Кулик, – підказала суддя.
– Кулик сказав мені: «Ти б краще йшла звідси, тут чоловічі розмови». І тут із-за паркану з’явився Денис. Обличчя його було червоного кольору. Я закричала …
– Чи чули ви суперечки за парканом? Про що вони говорили?
– Я не чула.
– Що вам заважало чути?
– Паркан, напевно. Я далеко стояла…
– Паркан … Добре…Куди пішов Забаров?
– Я почула другий постріл… Тут мені в очах потемніло…
– Все це відбувалося мовчки, чи вони і далі сперечались?
– Мовчки.
З вікна долинули сигнали автівок. Була п’ятниця, і весільний кортеж з сусідньої багатоповерхівки весело прокотив повз вікна районного суду. В залі стояла задушлива атмосфера, але зачинити вікно не було ніякої можливості, бо кондиціонеру