фраза була жартом. Судячи з його власного негучного сміху.
За сміхом виникла пауза. Таку чемні господарі розігрують для гостей, що засиділися, перед тим, як прощатися. Дивно. Так, розмова затяглася трохи довше, ніж зазвичай у цьому кабінеті (а може, їхні кабінети всі однакові, з драконами й фотокартками в тезелітових рамках?), але ж допит, по суті, ще й не починався.
– До речі, – кинула вона першу кулю. – Ви хотіли запитати мене щось стосовно смерті мого батька. Починайте.
Цивіл з нерозумінням глянув на неї:
– Що?.. ні, це непотрібно. Обставини смерті полковника Роверти, на щастя, питань не викликають. Мета нашої зустрічі – окреслити шлях до захисту вашого приватного життя, і я радий, що ми так швидко порозумілися. Повторюю: нам дуже шкода, що так вийшло. Ви можете розраховувати на всебічну допомогу, Єво Миколаївно.
Навіть так. Ну що ж. Це вже нічого не змінює.
– Дякую, – Ева сліпучо всміхнулася. – Я рада, що про моє приватне життя так палко турбуються. Але ви помиляєтеся: екзамени у розпалі, і звільнити зі школи єдиного вчителя з основного предмета керівництво фізично не в змозі. А плітки колег та сусідів якось переживу. І ще: я не люблю Зріз. У вашому досьє має бути записано.
У чому безсумнівна перевага демократії над диктатурою: місцевих спецслужб можна не боятися. Просто чиновницька інстанція, нудна й нелогічна, інколи до абсурду, здатна чи не до істерики розгойдати нерви, – але абсолютно безпечна для життя. Добре, що вони ходять у цивільному, а не в лілових строях. Добре, що їм можна висловити бодай найменшу частину необхідного з точки зору здорового глузду. І спокійно піти геть.
Вона підвелася й сперлася долонями на стіл, дивлячись на цивіла понад монітором:
– На все добре. Ще раз дякую за допомогу з організації поховання. Сподіваюся, там і побачимося.
– Так-так, звичайно, пані Ро… Анчарова. Вам повідомлять.
Її ліва рука майже торкалася тезелітової рамки. Перед тим, як випростатися, Ева розвернула фотографію до себе: хай розуміє як хоче. Побачила панію опасистої зовнішності і двох вгодованих пацанів віком десь на другий-третій і сьомий-восьмий класи. Аякже. А якщо кабінет інший – то і в тому, першому, приблизно таке ж фото на столі.
…Вона вийшла надвір. Після добре кондиційованого кабінету було не по-червневому задушливо й парко; мабуть, буде гроза. На вулиці – віддаленій від центру і тому завжди малолюдній – нікого; запиленою дорогою прогуркотів самотній драндулет. Ева уявила собі хижу зграю журналістів, які мали б тинятися тут, очікуючи на неї; нервово посміхнулася. Який Ліловий полковник? Кому цікаві учорашні новини?.. кому вона потрібна?
Над асфальтом висіло гаряче марево. Важке, ніби чийсь погляд.
Драстуй, татку!
У мене все гаразд. Ми переїхали в літню резеденцію. Це такий невеликий замок, зате біля моря. Чому Роза не дозволяє мені купатися? Вона каже шторм. А пажі все одно купаються! Шторм дуже гарний. Білі-білі хвилі по всьому морю. Море також гарне. А Драго боїться.