при цьому тих жахів, які я сам можу лише припускати. Якби я відкрив їй свою душу, то це шокувало б її і до смерті налякало. Якщо листи не дійдуть, то, принаймні, граф все одно не дізнається про мою таємницю чи про міру моєї обізнаності…
Я передав листи, викинувши їх через ґрати мого вікна разом із золотою монетою і зробивши все можливе, щоб знаками спонукати циган відправити їх поштою. Чоловік, котрий підняв листи, притиснув їх до серця, чемно вклонився, а потім поклав до свого кашкета. Це було все, що я міг зробити. Я крадькома повернувся до кабінету і почав читати. Граф не з’являвся, тож я писав у щоденнику саме тут…
Але ось прийшов граф. Він усівся поруч і, розгортаючи два листи, мовив спокійнісіньким голосом:
– Ці листи дали мені цигани, і я, хоча й не знаючи, від кого вони, не міг їх не взяти. Ага! – цієї миті граф, мабуть, почав їх читати, – один від вас до мого друга Пітера Хокінса; другий (тут він помітив незнайомі знаки, і обличчя його спохмурніло, очі спалахнули лиховісним вогнем) – це просто неймовірна гидота, наруга над дружніми почуттями і гостинністю! Цей лист не має підпису. От і добре! Отже, нам він ні до чого.
Він підніс листа і конверта до лампи і холоднокровно тримав у її полум’ї, доки воно не поглинуло їх. А потім продовжив:
– Що стосується листа до Хокінса, то я, безперечно, перешлю його, оскільки це ваш лист. Ваші листи для мене – святе. Вибачте, друже мій, що через необізнаність я зламав печать. Може, ви знову запечатаєте його?
Граф подав мені листа, а потім, чемно вклонившись, – і нового конверта. Мені нічого не лишалося робити, як мовчки написати адресу, запечатати листа і віддати його назад. Коли граф вийшов із кімнати, я почув, як у дверях тихенько повернувся ключ. За хвилину я підійшов до дверей і з’ясував, що їх замкнуто.
Коли за годину чи дві граф зайшов до кімнати, то його прихід розбудив мене, бо я заснув на дивані. Поводився мій хазяїн чемно, голос його звучав підбадьорливо; побачивши, що я тільки-но прокинувся, сказав:
– Ага, значить, ви, друже мій, втомилися? Тоді йдіть і лягайте в ліжко. Там ви добре відпочинете, це точно. Мабуть, сьогодні ввечері я не матиму можливості зробити собі приємність поговорити з вами, бо на мене чекають численні справи; а ви, прошу вас, лягайте спати.
Я пройшов до своєї кімнати, влігся й заснув, і, як це не дивно, цілу ніч мені нічого не снилося. Мабуть, то на мене так вплинули пережиті протягом дня нервові потрясіння.
31 травня. Прокинувшись сьогодні вранці, я подумав, що варто було б дістати з валізи трохи паперу і конвертів і тримати їх у кишені на той випадок, коли випаде нагода написати листа; але тут на мене знову чекала несподіванка, ще одне потрясіння!
Увесь папір зник – до найменшого шматочка, зникли усі мої нотатки, усі пам’ятні записки стосовно подорожування і розкладу руху поїздів, мій рекомендаційний лист, власне, зникло все, що могло знадобитися мені за межами замку. Я сів і трохи поміркував; потім мені спала на думку неприємна здогадка і я перевірив