дитинка в ній і спомини про щастя, яке зблиснуло яскравим променем, засліпило очі любов’ю, поманило обіцянкою залишитися надовго, але згасло так само миттєво, як і засвітилося. Анна важко зітхнула і ще раз сумно глянула у вікно. Понад усе на світі хотіла повернутися в минуле і знов опинитися поряд з Адамом: у затишку, в теплі його обіймів, у передчутті довгого родинного щастя, і щоб нічого не знати про неминучу смерть чи втрати.
Вона глянула у вікно. Воліла відволіктися від важких думок, заспокоїтися, повернути собі самовладання. Може, вийти на подвір’я і декілька хвилин постояти там, посеред дерев саду? Саме там, де такою щасливою була колись. Там, де вони з Адамом були разом. Хіба у тому є щось погане? Тим більше, що все одно заснути не вдається.
Вона замислено покрутила пальцями медальйон на шиї, тоді, ніби відганяючи сумні думки, рішуче підвела голову, підійшла до стільця з одягом і почала вдягатися. Натягнула на сорочку спеціальний корсет для вагітних, зверху прості полотняні спідниці, розправила чорні жалобні стрічки на них, дістала з шафи черевички на хутрі і, присівши на стільчик, заходилася їх взувати. Насилу впоралася з цією простою роботою і ще раз важко зітхнула. Живіт не дозволяв ані нормально зігнутися, ані присісти навпочіпки, щоб зав’язати шнурівки на взутті, ані сидіти за столом так, щоб їжа не падала на коліна чи на живіт. Ледь не щодня доводиться затягувати корсет слабше і слідкувати, щоб він підтримував, а не перетискав живіт. Коли вдома, дедалі частіше взагалі не вдягає його, а це вкрай непристойно для жінки з гарного товариства. Добре, що ніхто, окрім домашніх, не бачить її у такому вигляді. Зовсім нечупарою стала.
Анна потягнулася за сукнею. Тканина ледь зашурхотіла під її пальцями і здалася надто холодною на дотик. Таки зимно сьогодні. Доведеться зверху на сукню вдягнути зимову накидку на хутрі. У ній точно не замерзне. Прогуляється трохи і відразу назад. Хоч би ніхто не побачив її і не зупинив. Зрештою, якщо не шуміти, ніхто з домашніх і не здогадається, що вона виходила з дому. Ще годин зо п’ять усі спатимуть.
Годинник у салоні пробив квадранс[15] на четверту і Анна рішуче зав’язала стрічки чорного капелюшка під підборіддям. Мучитися бездіяльністю не могла вже ані хвилини. Так втомилася від очікування пологів, що перестала їх боятися. А може, прогулянка допоможе пришвидшити пологи?
Вдягнувшись, Анна прихопила з собою свічник і прокралася в передпокій. Намагалася ступати якомога тихіше, щоб не скрипнула жодна дошка підлоги. Вийшла в сіни, так само обережно причинила за собою вхідні двері й прослизнула на ґанок. Густий дощ давно вщух, проте погода анітрохи не покращала. Навпаки, стало значно прохолодніше, а з неба сіявся справжній сніг з крупинками льоду. Наразі не надто рясний, проте до ранку він міг перетворитися на серйозний снігопад та накрити опале листя щільним білим накривалом. Невже зима розпочнеться раніше?
Анна поставила свічник на землю, невпевнено оперлася рукою на кам’яні