кілька сотень людей на землі.
Столиця справила враження міста, за яким ніхто не доглядає. То тут то там траплялося цифрове табло, наскрізь поїдене іржею, або ж порожній рекламний стенд, заліплений сантиметровим шаром бруду. Неширокі вулички були брудними, звивалися, мов змії, вишкрябувалися на височенні пагорби, зривалися вниз крутими схилами та перетиналися під усіма можливими кутами.
Більшість будівель – старі, ще колоніальної архітектури – наче переносила мене на кілька століть назад. Присутність незліченної кількості засмаглих індіанців, які, закутавшись у картаті пончо, пахкають люльками й вештаються столицею, ще більше підсилювала відчуття переміщення в часі. Кілька новітніх будівель у центрі потопали й губилися в цьому хаосі. Здавалося: ми з приятелем потрапили до Південної Америки за кількасот років до сьогодні.
А ще трохи незвично було бачити, що сонце світить із півночі…
У день прильоту, щоб не гаяти часу, ми вирушили в особливе місце за назвою «Мідад дель Мундо» (з іспанської – Середина Світу). Це особливий район на північ від еквадорської столиці, де розташовано тридцятиметровий монумент, збудований акурат на екваторі, найдовшому світовому меридіані. Пам’ятник має вигляд прогонистої піраміди зі скошеною вершиною, на яку висаджено велетенський кам’яний глобус. На кожному боці піраміди красується велика літера «N», «S», «E» та «W» відповідно до тієї сторони світу, куди її повернуто. Точнісінько через центр монумента проведено велику білу лінію, що позначає межу між південною та північною півкулями. Завдяки цьому можна було стояти однією ногою у північній, а іншою – у південній півкулі.
Усім, хто прибуває на Мітад дель Мундо, видають спеціальний сертифікат – офіційне підтвердження про візит на екватор.
Я навмисне обрав Мітад дель Мундо для початку подорожі: мені здавалося досить символічним почати наш великий похід із найдовшого меридіана, від самісінького центру Землі із позначкою паралелі 0°00́00˝ і завершити його аж у Сантьяго-де-Чилі на 33°27́00˝ південної широти.
Коли ви замовляєте каву в Еквадорі, вам спочатку подають чималеньку чашку щойно перекип’яченого молока. Поки ви репетуєте, доводячи офіціанту, що замовляли каву, а не молоко, вам підносять крихітну глиняну філіжанку, схожу на звичайну сільничку та наповнену меленою кавою. Втямивши з експресивних жестів офіціанта, що потрібно робити, ви обережно додаєте кавовий порошок у чашку з молоком, затим підкидаєте кілька ложок цукру, і… кава по-еквадорськи готова!
У південних регіонах Еквадору процес приготування кави має незначну відмінність. Замість філіжанки з меленими кавовими зернами вам приносять карафку з холодною, але міцно-міцно завареною кавою. Відтак, ви підливаєте необхідну кількість чорної, як нафта, рідини в чашку із гарячим молоком, старанно все розмішуєте та насолоджуєтеся кавою, приготованою за південно-еквадорським рецептом.
Додавання у каву кип’яченої води вважають в Еквадорі за нечуваний несмак. Заледве не вульгарність.