мені стільки треба тобі розповісти! Ти не уявляєш, скільки всього трапилося!.. Назар у лікарні!.. Зустрітися? Зараз? Давай, може, завтра, а то ж он гроза назріває… Ну, або ж приходь до мене. Прийдеш? Хоча ні, стривай. Давай усе-таки я вийду, бо скоро прийде Ліза. Не треба, щоб вона бачила нас разом… За десять хвилин? Так скоро? Ти встигнеш?… Добре, виходжу за десять хвилин… Обіцяю не запізнюватися!..
Цього року літо дивувало частими зливами. Сонце постійно ховалося за хмарами. Вечір літа більше нагадував зимовий. О четвертій-п’ятій годині вже ставало досить темно. Блискало та гриміло майже щодня.
Сьогодні двадцять дев’яте червня. Надворі знову похмуро та збирається на дощ. Десята година ранку.
– Не розумію, як я одразу не второпав, що це вона?! – Слідчий Малашко приїхав зі своїм напарником Яриком на місце вбивства невідомої жінки. Точніше, туди, куди принесли вбиту після кровопролиття: експертиза таки довела, що задушили її не тут. На думку поліції, у місці, де тіло було знайдене, труп просто намагалися заховати. Проте, як виявилося, це вийшло не дуже вдало. Іще раз оглянувши територію, вони попрямували до квартири вбитого Тьоми Заречнюка.
– Ну, як ти міг так відразу її згадати? Я б, певно, теж не пригадав. До того ж у неї перефарбоване волосся. – Ярик тягнувся за напарником, що його довгі ноги несли просто-таки величезними кроками.
Вони з Малашком були майже однолітками. Ярик випереджав колегу лише на три роки. Водночас виглядав молодшим: був більш підтягнутим та натренованим, бо відвідував спортзал за будь-якої ліпшої нагоди. Працювати з Малашком у парі не дуже любив, проте звик, і з часом вони навіть, можна сказати, потоваришували. Проте Ярик завжди відчував відчуженість із боку колеги, тож він ніколи не розпитував про особисте, якщо сам Малашко не починав таку розмову.
– Ось, у мене є фрагменти тієї фотки. Дивись. – Малашко простягнув Ярикові шматочки розірваної фотографії. – Оце я знайшов у квартирі Тимофія Заречнюка. Судячи з фото, вони були досить близькі.
– Так, дійсно. Напевно, зустрічалися, – сказав Ярик, розглядаючи фрагменти.
– Не розумію, навіщо потрібно було розривати фотографію. – Вони увійшли до під’їзду.
– Так, дійсно цікаво… Отже, спочатку вбили цього Заречнюка, потім дівчину. Проте, за твердженням експертів, її вбили досить скоро після хлопця.
– Так, обидва вбивства скоєні під вечір.
– А що, непогано. Тоді, у вівторок, погода була жахлива. Ось-ось мала початися злива, і люди відповідно поховалися по домівках. Була змога непомітно втекти. – Слідчі обережно відчинили двері до квартири вбитого.
– Не знаю, звісно, що ще тут шукати… Ми вже наче все оглянули. Хоча хто його знає… – Ярик почав ретельно обдивлятися квартиру. Те саме робив і Малашко. На вулиці починало гриміти.
– Ми просто мусимо щось знайти, інакше справа виявиться дуже темною, – сказав Малашко роздратовано.
Останнім часом він постійно нервувався. Це помітили й колеги, навіть пропонували йому піти у відпустку, аби відпочити. Слідчий уже досить