вони опинилися біля заповідних місць, де батьки раніше ловили рибу. Дно річки дозволяло ставити тенета, а де глибше – косяки на більшу рибу. Андрій з Тимошем кинулись заготовляти пуки куги, що слугували поплавками для косяків та тенет. В’язали їх тугими пучками, а батьки закріплювали угорі, щоб косяки не сідали на дно, а висіли стіною у воді. Дядько Устим Дубовик з батьком метушились, мов молоді, підбадьорюючи один одного вигуками.
– Ану, тримай… Я зараз зав’яжу петлю, як на бусурманові, – гукав Устим.
А Федір, правлячи за старшого, незлобливо на всіх погейкував:
– Ворушіться хутчіше, скоріше до вареників присядемо! А вона хай собі ловиться!
Через деякий час усі тенета вже були у воді, і місце їх знаходження виказували тільки пуки куги, що рівними рядками лежали на воді. Сонечко вже почало пригрівати, і промисловики, прополоскавши одяг, розвісили його сушитися. Самі ж присіли до сніданку. Смачненьке було все від матерів: варенички з сиром у горщику, ще тепленькі, та узвар з диких груш, що був таким терпким і водночас майже солодким.
Утамувавши голод, старші чоловіки стали пригадувати свої походи з Низовим військом за Буг та на Кизикермень, під Очаків.
Не дуже часто доводиться отак зустрічатись бувалим козакам, і розмова не вщухала ні на хвилину. Важко бути ратником у Низовому війську… Позгадувавши побратимів, що не вернулися в рідні степи, батьки подякували Богу за те, що лишив їм життя і надії, подарував ось таких красенів козачків, які мають стати надійними помічниками.
А потім уже хлопці не витримали і, перебиваючи один одного, стали розповідати про напад татар на монастир і як вони також тримали облогу та дали прочуханки нападникам. Федір мовчки дивився на хлопців, слухав та схвально кивав головою. «От так діти, – думалося йому. – Вони виросли і вже шаблі в руках уміють тримати… Невже і їхня доля – шаблями махати?» Тривожно було на душі і сумно, але таке, мабуть, життя козацьке, не одне покоління виборюватиме собі волю…
Ось уже де-не-де стали тонути пуки куги, що тримали тенета, і всі радісно заметушилися, міркуючи, хто, як і що буде робити: тримати, тягти, складати… Лови обіцяли бути славними. Федір палею підіймав тенета, а Устим Дубовик витягував рибу з них. Хлопці переносили її в кошиках до берега, патрали нутрощі, кидали солі, кропиви та клали у приготовлені діжки: велику – до великої, а малу – окремо. І так, шар за шаром, набивали діжку, перекладаючи рибу сіллю та кропивою. Не відчуваючи втоми, витягали то щуку, то карася, похваляючись один перед одним, кому що перепало відносити. Славна річка Самара рибою… Чого тільки не було в тенетах рибалок: щука, судак, лящі, плотва, окунці, тарань, жирненькі лини, а то, дивись, і рак добрячий, зо два кулаки завбільшки.
Вибравши рибу з тенет, усі вийшли на берег і вирішили: допоки сонце високо, не виймати тенета, а приготувати юшку з риби, підобідати та вже вибиратися до зимівника з уловом. Доки кипіла юшка в казані, Тиміш залишився за кухаря, а інші пішли вибирати з води свої знаряддя. Додавши ще