за помічницю! – клявся молодий.
– Я беру тебе за помічника! – відказувала молода.
– Доки смерть не розлучить нас.
– Доки смерть не розлучить…
Нарешті молодят повінчали. Серед присутніх прошелестіло: «Яка гарна пара!». У свідка під час служби затерпла рука – доводилось тримати вінець досить високо через зріст нареченого. Весільна процесія попрямувала в дім молодого. Перед порогом Стась, мов пір’їнку, підхопив Агату на руки і заніс її до кімнати – так, за повір’ям, присипалась пильність лихих сил, аби не завважили на появу нової мешканки.
Гості вже аж слиною захлиналися, очікуючи повернення молодят з костьолу. Та й не дивно! Столи вигиналися від наїдків: коровай, смажене порося, холодець, бульйон з кльоцками, запечена курка… За обідом гості кричали: «Гіркий борщ! Гірка капуста!», – і вигукували доти, доки наречений не здогадався і не поцілував свою дружину.
Пісні, танці, веселощі точилися майже до ранку! Тільки тоді молодих з жартами та примовками відпустили до спальні і залишили наодинці. В спальні стояло величезне ліжко – усі меблі в домі були завеликі для Агати. Стосиком викладені були подушки – від великої до самої маленької. А під ліжком Агата побачила жменю бурштину – відганяти злих духів.
Агата досить швидко призвичаїлася в новій родині. Ввечері вона виходила аж до рогу вулиці зустрічати чоловіка з роботи.
Стась ґречно згинав лікоть, і так, попід руки, вони неквапно повертались додому, розповідаючи кожен свої новини.
– Розумієш, люба! Колія під потяг в Росії ширша, аніж в Європі. Тому на нашій станції є ділянка, де одночасно прокладено і вузьку, і широку колію. Приходе потяг, усі пасажири виходять, а попід вагонами міняють колеса.
– Який жах! А як вагон впаде на ноги?
– Його підтримують міцні ваги, він не може впасти.
– І взагалі, чому б не їхати на конях – і веселіше, і спокійніше!
– Коні можуть понести. І з такою швидкістю, як потяг, ніякий кінь не домчить.
– Хоробрий чоловік може зупинити коней. А хто може зупинити паротяг, якщо він понесе?
– Це просто неможливо, люба. Потяг їде тільки там, де йому відведено. Не лізь під колеса – і все буде гаразд.
Агата не любила і побоювалась потягів, хоча ще ніколи не бачила жодного. А коней вона любила. Любила неквапно їхати візком, любила скакати верхи. Любила, коли коні її пізнавали, бо Агата ніколи не забувала прихопити із собою грудки цукру, аби почастувати своїх улюбленців. Але їй подобалось, що чоловік серйозно розповідає їй такі «не жіночі» речі; подобалося слухати його низький оксамитовий голос – і хотілося, аби ця дорога не мала кінця.
Одного разу на розповіді Стася про залізницю Агата, попри звичай, нічого не заперечувала, а її думки, здавалось, блукали десь далеко. Стась на півслові замовк.
– Щось трапилось вдома?
Агата зупинилась, повернулася до Стася обличчям і задовго мовчала. А потім сказала те, що мільйони жінок до неї казали своїм коханим:
– У нас буде дитина.
І Стась, як і мільйони