зі спальні Стася, аби дав їй спокій, бо «це» може зашкодити дитині. Але ж пологи вже минули!
Стась вирішив, що він і так був досить довго лояльним. Чесно кажучи, просто дуже скучив за своєю розквітлою жіночкою. Пологи зробили її дещо круглішою, біла шкіра на плечах, руках, грудях виглядала як мармурова.
Агата нарешті зрозуміла, на що натякає чоловік і зі сміхом жбурнула в нього найменшу подушечку.
– І тобі не соромно?
– До чого тут сором? Дуже хочеться хлопчика. Так коли почнемо?
…Добігали кінця два роки, що молоді мали право жити у батьків. Стась з Агатою вже наскладали грошей, аби придбати невеличкий окремий будиночок.
Якось Стась повернувся з роботи в піднесеному настрої.
– Кохана, а що, як нам переїхати до Варшави? Мені пропонують поступити в Школу інженерів залізничного транспорту!
Агата в житті жодного разу не залишала свого рідного містечка. Тут були батьки, брати, сестри. Паня і Катя часто-густо прибігали погратися с маленькою небогою, яка рачки опановувала всі кімнати. В містечку все знайоме. І через вулицю живе тітка з родиною; і на кладовищі поховано бабусю – вона померла молодесенька першими ж пологами; і тут такі зелені полонини; і…
– Звісно, любий, їдьмо! Це буде чудово.
Незабаром зібралися в дорогу. Агата вперше побачила залізничну станцію, про яку стільки чула. Їхати мали потягом «Санкт-Петербург – Варшава». Проводжати прийшла уся родина Агати. Спочатку десь здалеку почувся задовгий низький гудок, ніби якийсь величезний прадавній звір утробним голосом закликав подругу. Потім на обрії з’явився чорний паротяг. Ще здалеку почав гальмувати, аби саме біля вокзалу зупинитися. І нарешті промайнули вагони: сині, жовті, зелені. На кузові різнокольоровими фарбами було зображено величезний герб Росії, через що вагони виглядали дуже пишно.
Коли паротяг зупинився, усі пасажири вийшли на перон, а потяг поїхав на запасний шлях – міняти колісні пари під європейський стандарт[8]. В черговий раз почали прощатися. Даня вештався по станції і з тугою вдивлявся вдалечінь – відчувалося, що йому аж п’яти пече теж кудись поїхати.
Стась з родиною мав їхати в синьому вагоні, тобто першим класом. Через занадто дорогі квітки такі вагони часто-густо їхали напівпусті, але Стась досить непогано заробляв на залізниці.
Агата, в останній раз поцілувавши маму і сестричок, з острахом увійшла в вагон. Зсередини він виявився навіть затишним: два м’якенькі дивани, оксамитові фіранки з китицями, килимок. На столику – білосніжна серветка.
Потяг рушив – спочатку ледь помітно, потім все швидше й швидше, залишаючи позаду перон, рідних, знайоме містечко і неабиякий шматок Агатиного життя.
2
Після включення Польщі до складу Російської імперії[9] в свідомості росіян з’явилося двоїсте сприйняття Варшави – і як недосяжної закордонної столиці, і як закуткового російського міста. Хто бував в Варшаві раніше, пам’ятали місто нарядне, веселе, закордонне; місто розваг. Вважалося, що Варшава – східний Париж.
Йшов 1907 рік. Майже забулися наполеонівські війни і взяття