я ж сказала тобі, що це все.
– А що сказав лікар?
– Він був переконаний, що Тімоті вигадав усю цю історію про наші стосунки. Що колишня дівчина – це своєрідна проекція, яку він створив для себе, і що це, ймовірно, не має ніякого зв’язку з реальною людиною на ім’я Лора. Це якось пов’язано з вихованням мачухою, яка не любила його, а він не міг витерпіти думку, що його відштовхують. Але чому тебе цікавить усе це лайно?
Сутеніло, але ніхто з нас не встав, щоб увімкнути світло. Ми сиділи в напівтемряві, як на полотні Рембрандта під назвою «Лора випрошує прощення в Річарда».
Я хотів її, не міг дочекатися, щоб зняти з неї одяг і відчути її тіло поруч із моїм, але водночас почувався, наче мене обдурили й зрадили. Мене загнали в глухий кут, і я не знав, що робити далі.
– Вайдер знав про це? – запитав я. – Він знав справжню причину, чому ти збиралася до Нью-Йорка?
Вона підтвердила, що знав.
– І чому він відчував потребу привернути до цього мою увагу?
– Тому що саме так він і робить, – відрізала вона сердито. – Тому що йому, напевне, не подобається, що в нас стосунки. Може, він ревнує і не може опиратися спокусі підкинути дров у вогонь, тому що це він уміє робити найкраще: маніпулювати, гратися з розумом інших людей. Я попереджала тебе, що ти не знаєш, який він насправді.
– Але ти описала його як генія, якогось напівбога і сказала мені, що ви хороші друзі. А зараз…
– Ну, здається, іноді навіть геній може стати справжнім придурком.
Я знав, що страшенно ризикую, запитуючи це, проте продовжив.
– Лоро, у вас із Вайдером були якісь стосунки?
– Ні.
Я був вдячний, що вона дала мені пряму відповідь, без жодного лицемірного обурення або (майже) неминучого «як ти міг навіть подумати таке»?
Але все ж за якусь мить вона додала:
– Мені прикро, Річарде, що така думка промайнула в твоїй голові. Але з огляду на обставини я розумію.
– Я був трохи здивований, коли дізнався, що в тебе є ключі від його дому. Вайдер сказав мені.
– Якби ти запитав мене, я б теж тобі сказала. Це не секрет. Він сам, не має співмешканки. Жінка приходить кожної п’ятниці прибирати, а також його колишній пацієнт, який живе поруч, приходить щоразу, коли йому потрібен домашній майстер. Він дав мені ключі про всяк випадок. Я ніколи їх не використовувала, повір мені. Я ніколи не приходила, коли його не було вдома.
Її обличчя ледь виднілося в присмерку вітальні, і мене непокоїло, хто ж така Лора Бейнз насправді, та Лора Бейнз, яку я зустрів лише кількома тижнями раніше і про яку, зрештою, нічого не знав. Тоді я відповів на своє власне питання: вона – жінка, яку я кохав, і це все, що справді важливо.
Того ж вечора, після того як ми домовилися більше ніколи не говорити про цей випадок – а я був досить молодий, щоб давати обіцянки, яких неможливо дотриматися, – Лора розповіла мені про експерименти, які робив Вайдер. Навіть вона не знала всіх подробиць.
Зв’язок