за підборіддя піддослідної.
– Не помітила дерево, – похмуро сахалась дівчина.
І так – аж до завершення школи. Численні переломи, рубці, збиті руки – сліди колишнього життя. Тасіта ненавиділа свою школу. Кажуть, так не буває. Дівчат не б’ють. Овва! Діти бувають вельми жорстокі.
У той період свого життя дівчина не виходила на вулицю. Але й з батьками не розмовляла. Помітивши, що вони не чіпають її, коли читає чи малює, вона весь час намагалася проводити з книжкою чи біля мольберта. І жодних сліз чи скарг. Так навчив батько. Так виросла прірва між нею та ріднею.
Потрапивши в університет, вона знайшла друзів, близьких по духу людей і трохи відтанула. Але хлопчисько в ній нікуди не подівся. Я думаю, саме в цьому криється її подвійна орієнтація. Мала риси непритаманні жінкам. Тася щиро любила битися, мала сильні руки й хоробре серце. Її загадкова замкнутість приваблювала до неї інших дівчат.
Батько швидко помітив, що дочка взагалі не носить спідниць, вбирається в одні й ті ж джинси протягом трьох років і байдуже ставиться до шмаття. Його це несподівано схвилювало, він став наполягати на зміні іміджу. Але було пізно: піддослідна вже виросла.
Та й чого він хотів? Виховував сильний чоловічий характер і плекав мрії, що вона стане жіночною домогосподаркою? Тепер він хотів бачити її за плитою і з віником. І, звісно, сподівався, що вона вийде заміж і народить йому онуків.
Замість цього Тасіта почала пити й курити. Пробила вуха, зробила татуювання місяця на лопатці і втратила цноту. Її чоловіки лякали батька до втрати свідомості. Перед його очима пройшла різномаста черга брудних тіл у пошматованому одязі й зі статусом безробітних. Мужчини, яких обирала Тасіта, поводилися неадекватно, від них тхнуло дешевим вином і «Прилуками».
Та все ж він змирився з поведінкою дочки. Коли вона була геть п’яна або коли доводилося забирати її з відділка міліції, приводив Тасіту до тями парою ляпасів. Звісно, продовжував бурчати щодо зовнішнього вигляду, але в цілому заспокоювався. Тасіта дуже любила його.
Спочатку вона намагалася вберегти батьків від страшних подробиць особистого життя, але брехня не пасувала їй так само, як і роль хорошої дівчинки. Тому вона просто задавила їх фактами, поставивши на звикання.
Істерики, крики, зриви, лекції, материнські сльози… Через рік це переросло в легке невдоволення. Вони почали довіряти доньці, тому що вона казала правду. Вона не прикрашала й не приховувала свою сутність, і батьки любили її за це.
Якщо батько тиснув дисципліною, суворістю, то мати намагалася достукатися до неї в духовному та моральному плані. Вона прагнула побудувати стосунки з дочкою на взаєморозумінні та довірі. І досягла в цьому успіхів. Тасіта все розповідала їй. Навіть про своїх сексуальних партнерів і подвійну орієнтацію.
Мати пробачала й вірила. Вона підтримувала піддослідну в усьому, що стосувалося мистецтва. І боялася тільки одного, щоб та не зірвалася. Щоб говорила. Розповідала. І більше ніколи не поверталася в той страшний зацькований стан, який мала в тринадцять.
Отже,