велику осяйну посмішку, підхопила доньку на руки. Віднесла Лілі нагору, сміючись та пританцьовуючи, аж поки з обличчя дівчинки не зникли сліди неприємних моментів, пережитих унизу. Вона поклала доньку в ліжечко й увімкнула телевізор. «Нік молодший»[15] показував «Гупі та бульбашок», один з улюблених мультиків Лілі. Так, Майя присягалася не використовувати телевізор як няньку – всі батьки присягаються так не робити і завжди завершують провалом, – але це доволі вдала ідея, щоб на кілька хвилин відволікти дитину.
Майя поспішила до гардеробної Джо, однак перед дверима завагалася. Після його смерті вона навіть не заглядала туди. Надто рано. Але зараз, звісно, заморочуватися часу просто нема. Лілі не відривалася від екрану, тож Майя відчинила двері гардеробної й увімкнула там світло.
Джо любив одяг і дбав про нього так само, як Майя про свою зброю. Костюми охайно розвішані чітко на відстані трьох дюймів[16] один від одного. Сорочки викладені за кольорами. Штани рівненько висіли на вішаках, зачеплені за відвороти так, аби не згорталися, щоб не було заломів.
Джо любив купувати собі речі сам. Йому майже ніколи не подобався одяг, який Майя намагалася йому дарувати. Але один виняток був – саржева сорочка на ґудзиках кольору лісової зелені, яку вона замовила в компанії «Норвезькі настрої». Саме цю сорочку, якщо їй не зрадили очі – а могло і таке бути – «Джо» носив на тому відео. Вона добре знала, де він її тримав.
І її там не було.
Знову ані крику, ані стогону. Але тепер вона знала точно.
Хтось був у будинку. Хтось рився в гардеробній Джо.
За десять хвилин Майя спостерігала за єдиною людиною, яка могла б негайно відповісти на її запитання.
Ізабелла.
Нянька вчора була тут, вона доглядала Лілі, тож принаймні теоретично могла помітити щось незвичайне, скажімо – померлого чоловіка Майї, який нишпорить у своїх речах чи грається з дочкою.
З вікна спальні Майя дивилася, як Ізабелла прямує до будинку. Вона спробувала оцінити няню так, як зазвичай оцінювала ворога. Схоже, вона мала з собою лише сумочку, хоча всередині цілком могла бути справжня зброя. Ізабелла міцно за неї трималася, наче боялася, що її можуть забрати. Утім, вона завжди так носила сумочку. Загалом Ізабелла не відрізнялася теплотою, хіба що там, де це було найважливіше – з Лілі. Вона любила Джо любов’ю працівника, відданого своєму благодійнику, а Майю лише терпіла, як чужу людину. Таке іноді трапляється. Віддані працівники часто ставляться до чужинців з більшою підозрою й зарозумілістю, аніж їхні багаті роботодавці.
Може, Ізабелла сьогодні виглядає більш насторожено, ніж завжди?
Важко сказати. Нянька напружена в більшості випадків – неспокійні очі, заціпенілий вираз обличчя, закриті жести. Але сьогодні Ізабеллина напруженість зросла ще більше, чи, може, це гра розбурханої уяви затьмарювала Майї розум?
Ізабелла відчинила задні двері своїм ключем. Майя стояла на сходах нагорі й чекала.
– Місіс Буркетт?
Тиша.
– Місіс Буркетт?
– Спустимося за хвилину.
Майя вхопила пульт і вимкнула телевізор.