вірний йому народ аланів. Нехай не вводить тебе, князю, в оману та обставина, що беклярібек перебуває в опалі. Берке успішно прибрали його ж піддані. Нині у заснованому ним місті Сарай-Берке править Менгу-Тимур, але і він не балує Ногая своєю увагою. А тому так і треба. Отож йому підпорядковані всі землі на північ від моря. І вони межують із твоїми, князю.
– І що хоче темник? – князь Лев назвав Ногая руським титулом.
– Чого конкретно хоче беклярібек – не знаю. Гадаю, що відповідь ти отримаєш, коли тобі перекладуть його послання. Але дозволь мені висловити свою думку.
– Що ж, мені буде цікаво, – заохотив гостя Лев, зручно вмостившись у кріслі.
– Ногай зараз в опалі, я тобі вже казав, але він виконує всі вимоги, які отримує із Сараю. Будь готовий до того, що тобі доведеться згуртувати для нього військо для його планів. До часу Ногай залишається вірним ханові, але вже навіть тепер його називають ханом-наступником. Це, звісно, лише слова і до Сараю вони не доходять. Усе ж настане час, коли хан захоче стати справжнім правителем, і тоді йому потрібні будуть спільники.
Лев слухав Джафара і не переставав дивуватися обізнаності і проникливості араба. Купець наче читав його думки, зумівши проникнути у його власні плани. Адже слова Джафара повністю збігалися з тим, що Лев сам висловив три роки тому. Це сталося одразу після того, як у крипту церкви Пресвятої Богородиці у Холмі опустили тіло короля Данила. Про цю розмову знали лише декілька чоловік, зокрема й воєвода Світозар. Відтоді до неї ніхто не повертався, але всі робили свою справу: князь Лев тут, воєвода – в Карпатах, інші – на кордоні.
– Ногай амбітний, – продовжував Джафар. – Як на мене – надто амбітний, але на даний момент змушений коритися великому хану.
– Це твої слова, не його, – вставив князь.
– Це мої спостереження і слова тих, хто воював з Ногаєм. Гадаю, тебе зацікавить та обставина, що до Ногая землями на південь від Русії правив Бурундай. Вони з Ногаєм обидва рушили війною на Кавказ. Похід загалом завершився невдало, Бурундай загинув, а Ногай став правителем його земель.
Лева оповідь зацікавила, але він не виказав цього. Князь уже давно навчився керувати своїми емоціями, щоб не виказувати на обличчі.
Обід тривав досить довго, чоловіки собі неквапом розмовляли. Коли ж підвелися з-за столу, обидва були задоволені зустріччю: абу Джафар отримав дозвіл торгувати сукном та іншими товарами у Львові й охоронну грамоту на безперешкодне пересування володіннями, а Лев дізнався від купця багато корисного.
Залишившись сам, князь розгорнув послання Ногая. Він не хотів показати арабу, що вільно володіє мовою монголів; завжди залишав собі шанс на несподіванку. Зараз же, вчитуючись в монгольські закарлючки, князь зрозумів, що Джафар здебільшого правильно оцінив обстановку, яка панувала в Орді. Лев уже давно приглядався до нового темника, який невідь-звідки об’явився на його південних кордонах. Гадав – він кращий чи гірший від Бурундая? І слова араба, і послання Ногая давали руському князю шанс здійснити давно задумане