ж в мене немає?!
Так ростеш ти, моя заздросте,
І мале жабеня підростає!..
Чом у нього – машини й стада,
Чом у нього – красуні та банки,
А дружина, як смерть, молода,
Вмить виповнює всі забаганки,
Ну а тут – і стара, і дурна, і руда,
З одним оком і та підгляда
З хижим комплексом ганки-поганки…
Світ – це заздрість. Куди не підеш,
Найвірніша із вірних раба є…
Жабу заздрості в грудях уб’єш,
Та мале жабеня вже стрибає…
Солов’я
Гроза гніздо мені під ноги збила.
Мале пташатко випало з гнізда.
Та в нім була якась таємна сила,
Коли сичала дощова вода.
Мені пташа те перейшло дорогу,
Ледь нипало, ледь чапало, а йшло!
Я втішивсь, як дитина: слава Богу,
Бо ж те пташатко солов’ям було.
Крильцята неспроможні на спромогу.
Та ж доля ще ж не вичахла моя:
Мені, старому, перейшло дорогу
Маленьке це безстрашне солов’я.
Візьму гніздо і десь втулю між віти,
І підійму це злякане пташа.
Скажи мені, жорстокий лютий світе,
А може, це якраз моя душа?!
«Пада сніг молодий, театральний…»
Пада сніг молодий, театральний.
В тебе сміх як на гріх аморальний.
Ти впадеш. Я впаду. Ми впадем
В ефемерний зимовий едем.
Пада сміх, золотий і фатальний.
Я до тебе наймуся, мов раб.
Я на тебе так тяжко заслаб.
Буду в плузі покірно ходити.
Буду люто і круто любити,
Аби ти лиш світилась. Була б!
Мініатюри
Книжки
А найкраще мені поміж них —
Моїх тихих задуманих книг,
Між гросбухів й тонюніх книжок,
Де закладка, де жовтий ріжок,
Де Паскаль, де Монтень, а де Свіфт —
Треба мудрим іти на той світ…
Віра
Розправлю крила мертвому метелику,
Він, як і я, ще полетить…
Справедливість
В справедливості не завжди очі видющі,
Та й живе вона довше за нас.
Зі сценарію «Хліб і до хліба», 1973
«Отак живу. Живим життям живого…»
Отак живу. Живим життям живого.
Отак живу. Розпроклято живу.
Краду свічки, краду свічки у Бога
І долю розриваю не по шву…
«Як за пазухою в Господа Бога…»
Як за пазухою в Господа Бога,
День такий гарний стоїть.
І душа моя, квола й убога,
Так болить, як їй треба боліть…
Mетелики
Присвячую геніальному мініатюристу, нашому сучасникові Миколі СЯДРИСТОМУ, якого шанують менше вдома, а більше за кордоном.
І нічого більше не сталося:
По двох місяцях дощових
У сонячну п’ятницю
Два білих як світ метелики
Один