його забракнути, а найбільшою була загроза пожежі. Хлюпання бензини на підлозі непокоїло все дужче, і я гарячково шукав виходу. Літак не мав умонтованих у щиток покажчиків зужитої бензини, і я не мав жодної уяви, скільки її ще зосталося, а це загрожувало примусовим приземленням, можливо, навіть в Ірландії та ще й у горах. Крім того наростала небезпека пожежі від найменшої іскри, що вилітала з вихлипної рури. Підлога літака була з дерева, бензина сочилася якраз з того боку, де був вихлип.
Єдиним виходом було просвердлити діру в підлозі на протилежному боці від рури і сподіватися, що бензина буде витікати туди. Я добув дрельку і викрутив дірку з правого боку літака, потім легенько перехилив літак, і пальне потекло. Незабаром кабіна висохла. Тепер не було жодного сенсу щадити пальне і тримати двигун на півтори тисячі обертів, як досі, значно розумніше буде зужити бензину, заки вона встигне витекти. Я збільшив оберти, швидкість відчутно зросла, і почалося моє змагання з часом. Потім скинув куртку, скрутив і притулив її до тріщини так, аби вона опинилися поміж двома баками і прилягала якнайтісніше. Струмочок відразу зник, але потім знову з’явився набагато слабший. Подумки я пробував прорахувати, скільки могло витекти бензини. У трьох баках містилося по сто галонів, а в одному півсотні. Якщо пробитий був той, у якому було сто галонів, справа кепська, доведеться сідати на воду і кликати допомогу. Але тоді може в когось виникнути інтерес до скриньки. Отже, ніхто сторонній не повинен йти мені на порятунок. Я мушу чекати на когось із «Avian». Чому мені не дали інструкцій стосовно такої ситуації? Що робити зі скринькою? Якщо мене відшвартує до порту якась рибальська шхуна чи баржа, неодмінно з’являться митники й поліція. Перевірять документи й вантаж.
Я сушив собі голову цієї непростою проблемою і не знаходив жодного виходу. Надто, що сідання на воду – це була лише теоретична можливість, а насправді ще невідомо, як себе поведе море, хвилі здатні перекинути літак догори цапки. Мені треба дістатися бодай за кілька миль від берегової лінії і бажано в безлюдному місці. З грозової хмари я вирвався, але довкола висіла непроникна імла, я нічого не бачив і лише стежив за компасом. Так проминуло кілька годин, аж поки я не знизився ще на п’ятсот футів. Нарешті побачив попереду обриси Ірландії. Я копнув по черзі кожен бак, три з них були порожніми, враховуючи й пробитий, в одному ще хлюпала рідина, але її було мало. Хай там що, але варто спробувати дотягнути до Валлії.
Збоку ритмічно постукувала скринька, один її кант було пробито. Я запхав у тріщину пальці й намацав мішечки з невідомою сипучою речовиною, на дотик вона нагадувала крохмал. Таємниця скриньок перестала бути таємницею, але стала смертельною небезпекою для летуна. Отже, можна не сумніватися, що до Оттави я віз гроші, а назад везу кокаїн. Якщо мене з цим упіймають, решту життя доведеться провести за ґратами. Але що я можу зробити? Позбутися їх? Тоді виникнуть проблеми з «Avian», адже товар коштує не малих грошей. Тепер не було іншого виходу, як шукати