будучи прем’єр-міністром України, рішуче висловлювався за збереження частини ядерного арсеналу у складі Збройних сил України, зокрема – 46 твердопаливних МБР (460 боєголовок), заряди яких можна зберігати протягом тривалого часу. З економічної точки зору збереження ядерної зброї в Україні не становило проблеми. Навіть упродовж перших, найтяжчих років після здобуття незалежності країна мала достатньо ресурсів і фахівців для належного обслуговування, підтримування в боєздатному стані ядерних зарядів і їхніх носіїв. Без’ядерний статус держави був зумовлений винятково політичною необхідністю.
До сьогодні серед українців побутувала думка, що відмова від ядерного арсеналу – політична помилка тодішньої української влади. Після анексії Криму та вторгнення регулярних російських військ до Луганської та Донецької областей таке припущення набуло обрисів переконання. Причина проста: на початку 90-х саме Сполучені Штати найбільш активно наполягали на знищенні ядерної зброї України (воно й не дивно, зважаючи, що більшість ракет, які знаходилися на території країни, було націлено на Америку). Якби тоді, у 1992–1994 роках, керівництву країни вдалося запевнити США та їхніх союзників, що Україна ні за яких умов не використовуватиме ядерну зброю проти Америки чи НАТО, і зберегти частину ядерного арсеналу, залишені на озброєнні балістичні ракети нині слугували б чудовим стримувальним чинником проти мілітаристської Росії. І затрати на їхнє утримання, очевидно, однозначно менші, ніж втрати від анексії Кримського півострова та витрати на відбудову інфраструктури Донбасу.
Франція і Китай, які на момент підписання меморандуму, мали статус учасників Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, приєднуватись до Будапештського меморандуму відмовилися. Натомість ці країни обмежились офіційними заявами щодо підтримки незалежності та суверенітету України, оминувши необхідність консультацій чи будь-яких інших дій, якщо хто-небудь загрожуватиме цій незалежності.
Попри те, що Будапештський меморандум так і не було ратифіковано жодною із країн-учасниць, 1999 року 8 літаків «Ту-160» та 3 літаки «Ту-95МС» Україна передала Росії як оплату боргу за спожитий природний газ. Решту – 9 літаків «Ту-160» і 21 літак «Ту-95МС» – знищила. Стратегічні ракетоносці порізали на металобрухт. По одному екземпляру зазначених літаків залишили в авіаційному музеї м. Полтави. Загалом до 2000 року завершили ліквідацію всіх 176 українських міжконтинентальних балістичних ракет, а також демонтували обладнання із шахтних пускових установок.
На початку нового тисячоліття Україна офіційно втратила статус ядерної держави.
5
Забігаючи трохи наперед, поглянемо, що з того вийшло.
1 березня 2014 року президент Росії Володимир Путін звернувся до Ради Федерації по дозвіл використати Збройні сили РФ на території України «до нормалізації суспільно-політичної обстановки», мотивуючи своє прохання «екстраординарною ситуацією, що склалася в Україні,