Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

ці мови.

      Але ж часу таке безмежжя

      Від другої години ночі аж до ранку —

      Це ж ціла прірва часу.

Головуючий

      Це та пора, шановний друже,

      Коли ви пишете свої книжки —

      Від другої години ночі і до ранку?

Голос із хору

      Як вам вдалося написати

      Педагогічних праць за цілий інститут?

      Так, справді забагато:

      Опубліковано триста десять наукових праць,

      Тридцять дві книжки з-поміж них?

Вчитель

      Я ще раз, ще раз хочу повторити:

      Моє натхнення – два чуття глибоких —

      Любов і ненависть.

      Любов безмежна – до дітей.

      І до фашизму – ненависть бездонна.

Голос із хору

      Чи не здається вам, колего,

      Не за адресою тут деякі емоції?

Вчитель

      Я декілька разів уже бував

      В Німеччині Демократичній.

      І коли вперше я ступив

      На землю на німецьку,

      Коли заглянув я уперше

      У сині очі піонерів-тельманівців,

      Мені зітхнулося з полегшенням:

      Це – новий світ, це – світ соціалізму.

      Сама непримиренність до фашизму

      У всіх його субстанціях…

      Гуманність справжня

      Полягає в тому,

      Що треба комуністом бути всюди —

      І в економіці, і в науці,

      І в душі людській.

      Коли учитель не прийде у душу,

      Тоді чия вона буде, душа?

      І неможливо бути гуманістом,

      Коли не маєш до фашизму ненависті,

      А він це зна, як щупальця пускати.

      У цьому ваша вища компетентність.

      І ще хотів би я наголосити

      Ось на такому, друзі дорогі:

      Виховуючи людяність, і чуйність,

      І почуття людської гідності,

      Не можна забувати ні на хвилю:

      Фашистські вбивці,

      Що надлюдьми себе проголосили,

      Теж всі дітьми були.

      Теж раділи сонцю.

      Теж листи писали і сповідались

      Своїм коханим матерям.

      Теж наречених ніжно обіймали,

      Оте розпрокляте все – теж, і теж, і теж,

      Садист отой, убивця,

      Що голову дитячу

      Розбив об кам’яну стіну,

      Він же голубив, гладив по голівці

      Свого синочка,

      Донечку свою, —

      На фото – ви вже бачили його, —

      З яким ніколи я не розлучаюсь,

      Він же не сам – він вірний сім’янин

      Із дітками двома й дружиною.

      І взагалі – нема гуманності абстрактної,

      Нема людяності поза боротьбою,

      Шаленою борнею політичною,

      Яка заповнює всі наші дні по вінця.

      Людину можна справжньою назвати,

      Коли вона людей насправді любить —

      Це Ленінові золоті слова.

      До серця людського навіки

      Перепинити доступ звіра – ось в чім зміст

      Покликання учителя, колеги.

Головуючий

      Спасибі вам, шановний наш колего,

      За щиру сповідь, що ми тут почули, —

      Ця сповідь йшла від глибини душі.

      Тепер