якого теж було поранено в обидві руки. Його рани відносно легкі, тож після перев’язки він перебуває на домашньому лікуванні.
На звук пострілів прибіг сторож Гаврило Мандзій, у якого атентатник також вистрелив, але не влучив, натомість вистрілом була вибита шиба у вікні. Втікаючи у підвал, Мандзій забив тривогу. Віце-консул, який на той час перебував у своєму кабінеті на другому поверсі, відкрив вікно і покликав поліцейського, що вартував білу входу. Поліцянт, одначе, не міг дістатися всередину, тому що двері були зачинені, а вікна на першому поверсі – заґратовані. Поліція прибула на місце подій, і на запрошення консула через вікно другого поверху у приміщення проник поліцейський стажер Бартузель разом з черговим Тремжальським. За хвилину обоє дісталися холу і обеззброїли виконавця замаху вигуком «Поліція! Руки вгору!». Чоловік підняв руки, віддав зброю, назвав себе, додаючи, що є членом ОУН і замах здійснив за наказом цієї організації».[5]
На той час Лемик ще не знав, хто став жертвою його пострілів. Хоча завдяки розвідці ОУН було відомо, що у консульстві перебуває Алєксєй (його у газетах неправильно назвали Александром) Майлов – високопосадовець-функціонер з Москви, який спеціалізувався по «українській лінії», але ніхто не міг передбачити, що саме він потрапить під кулю. Сам консул уникнув смерті тільки тому, що, як виявилося пізніше, перебував того дня у Варшаві. Вбивство Майлова не було першою акцією ОУН, яка мала міжнародний резонанс, утім, акція була особливою. Розгортання Голодомору на Великій Україні не становило таємниці для Західної України. Постріли ж Лемика розірвали завісу секретності для всієї території Польщі, а також Німеччини, Чехословаччини. Хоча влада усіх цих країн мала достатньо ресурсів, щоб знати правду, більш того – вона їх задіяла, свідченням чого є маса дипломатичних рапортів з Харкова, тодішньої української столиці, однак західноєвропейський обиватель був момент більше заклопотаний матеріальними проблемами. Сягнула піку економічна депресія, що позначилося на господарстві всього світу. Тому своє завдання – привернення уваги Європи до трагедії Голодомору – замах у радянському консульстві виконав тільки частково.
Микола Лемик на суді
Але всяка подія має наслідки швидкі і більш віддалені у часі. Постріли Лемика чітко сигналізували: з’явилася сила, яка не обмежиться у своїх контрвчинках тільки дипломатичними заходами та наданням гуманітарної допомоги. З’явилася сила, готова чинити збройний опір і навіть протестувати збройними актами. Одночасно вона знала силу розголосу і була готова цей розголос забезпечувати. Таке поєднання було принципово новим, і воно означало, що українці засвоїли попередні уроки, тож не нехтуватимуть інформуванням світу про себе і свою боротьбу. Це вже було новим і дуже небезпечним. Причому не стільки для Польщі, скільки для Радянського Союзу, чийого представника застрелив Лемик. Сталін зрозумів – перед ним противник, який