Ґенґало: «Дай спокій, сплюв[7] певно не набитий».
Поступово в’язні утворили таємну організацію взаємодопомоги, якою керували Роман Шухевич, Володимир Янів, Дмитро Грицай, Михайло Кравців, Осип Тюшка та інші. Члени організації мали обов’язок щодня допомагати слабшим під час роботи, ділитися «зайвими» харчами з ослабленими чи хворими, передавати їжу у карцер. Не раз можна було бачити таку картину: двоє сильніших друзів брали під рамена слабшого і просто несли його, охороняючи своїми тілами від ударів палки «регулюючого рухом» поліцая. Як згадував Володимир Янів, «винахідливість Романа зустріти когось і передати вказівки, як далі чинити, була гідна подиву. Ми дивувалися його бистроумності, а над усе холодній крові. Він приймав з усміхом і гумором обмеженість простору перебування, непевність, важкі матеріальні умови та брак найменшого культурного життя. Він брався переносити усі найтяжчі речі та віддавав свої голодні порції тим, що потребували більше, або був покараний за якусь провину зменшеними харчами та побутом у карцері, звідки виходили «голодніші голодного вовка».
Яніву належить присвячений Шухевичеві вірш-спогад, який він написав у таборі:
Пустинь південних цар у заперті, в городі Б
езуспішно шукає забуття-омани
В одчайній люті, в пристрастнім-нестримнім ході.
І в образі примарної фата морґани:
Зеленої оази й сірої пустині, —
У вбивчім гашишу палкого урагану.
Мов непокірні, горді звірі – у неволі нині,
Плаї ми витоптали в кам’яній підлозі,
Як мріяли ми про життя й простори сині:
То завжди: пристрасно в клітках своїх в дорозі
Мандрують друзі, тонуть в спогадах, в задумі…
Трагічно смерть стрічати на життя порозі,
Тим часом смерть з життям обнялась вже у глумі.
Як «паляч», Шухевич щоранку обходив усі камери, де очищав печі і розпалював їх. Те саме було і 18 січня. Хтось з ув’язнених у камері 3 згадав, що в цей день – надвечір’я Богоявлення. Роман Шухевич, недовго думаючи й наперекір усім заборонам, заспівав «Щедрика», а потім й інші колядки та щедрівки. Спів з радістю підтримали решта присутніх. Шухевича не покарали тільки тому, що наступного дня його відвезли до Львова, на слідство.
У січні 1935 року Романа забрали з концтабору тільки для того, щоб перевезти до тюрми «Бригідки» у Львові, розташованої у колишньому монастирі Святої Бригіди. Там розпочиналося слідство над звинуваченими у приналежності до керівного складу ОУН, і поліції належало з’ясувати, чи справді Роман Шухевич був бойовим референтом, отже, чи був він причетний до вбивства Майлова. Вбивства комісара Чеховського зачіпати не хотіли – як з’ясувалося, за покійним водилося чимало темних справ, тому цей процес міг перетворитися на великий скандал, у якому б фігурували й представники поліції. Слідство було лише підготовчим етапом до Львівського процесу, який відбувся