скасувати.
– Тебе катували? – замогильним голосом поцікавився Алі.
– Нє.
– Але однаково, мабуть, добрячої задали припарки, якщо ти отакої заспівав, – докірливо бурчав мій товариш. – Славно тебе обробила твоя білява бестія.
Мені кортіло сказонути, що вона просто виїла мені весь мозок, що, Саня, чувак, ти навіть не уявляєш, як вона може викручувати душу… Але вирішив, що на сьогодні з мене достатньо, і далі не розвивав цієї теми.
– Та ні! – натомість збрехав я. – Я просто прикинув, що навряд чи встигну наскладати достатньо грошей для подорожі. Лишилося зовсім мало часу, чувак. А пертися до Бразилії з порожніми кишенями – безглуздо.
– Ти ж сам колись говорив, що основне – це захотіти, а гроші якось знайдуться!
Подумки я чортихнувся, бо Алекс лупив мене моєю зброєю.
– Не знаю, чувак. Я ще помізкую над цим, – відповів стримано. – Не маю звички відступати від задуманого, та, гадаю, цього разу нам слід відмовитися від мандрівки.
Я сам не вірив у вимовлені слова. Голос зривався й тремтів, ще більше посилюючи відчуття ірреальності того, що відбувається. Алі тяжко зітхнув і згодився.
– Роби, як тобі краще, чувак. Я поважатиму будь-яке твоє рішення.
Тієї ночі я не зміг видушити із себе жодного рядочка. Розкритий word’івський файл так і лишився без змін. Тоді я вкотре подумав про те, що Маруся й Муза – то далеко не одне й те саме…
Я лежав на ліжку, підклавши руки під подушку, телющився в стелю та знову й знову прокручував у голові всі події останніх днів. Мене чомусь не полишала нав’язлива думка, що наше з Маруською примирення було штучним і несправжнім, якимось наче пластмасовим. Я відчував, що, послуговуючись хімічними термінами, наша сполука нестійка. Мимоволі я припускав: насправді дівчину зачепило за живе лише те, як швидко (просто по-свинськи якось) я відновився після розриву, додумавшись поїхати розважатись до Бразилії замість того, щоб сидіти й страждати. В цьому сенсі її палке бажання поновити стосунки скидалося на хворобливу реакцію ображеної жінки, котра намагається відновити втрачений контроль над об’єктом давно згаслої пристрасті. Проте вже за хвилину я сердився сам на себе за такі крамольні помисли.
Півночі всілякі капосні думки, немов заряджені протилежними зарядами частки, зіштовхувались у моїй макітрі й зразу ж розлітались урізнобіч, а потім, відбившись від черепа, летіли назад і знову зіштовхувались, щоби знову розлетітись. Зрештою я вирішив, що хай усе іде до дідька, завтра воно якось перемелеться, втрясеться і залагодиться, а нині я краще посплю. І заснув неспокійним сном прогірклого нечестивця.
Ну, що вам сказати… Мов у воду дивився, панове: назавтра воно справді залагодилось.
У четвер, 22 жовтня, ми з Маруською, тримаючись за ручки, блукали «Метроградом». Вибирали подарунок моїй мамі – за кілька днів у неї мав бути день народження. Вчорашні сумніви все ще терзали мене, однак сьогодні вони звучали глухо й невпевнено, ніби з-під землі. Зразкова поведінка Маруськи, котра