– виростуть роги, але вони зникнуть, якщо з’їсти червоні.
Владислав подякував їй і пішов у палац. Він сів біля палацових воріт і розклав перед собою блакитні і зелені боби. Королівський кухар купив їх і зварив на вечерю. О лишенько, що тут почалося в палаці! Носи в усіх придворних витягнулися на таку довжину, що вони раз у раз чіплялися ними один за одного. А король із королевою просто не могли вийти зі своєї спальні, оскільки їм заважали гігантські роги, що виросли у них на голові. Негайно викликали кухаря, який розповів, що купив різноколірні боби у Владислава. Покликали Владислава, і він пообіцяв, що позбавить усіх від цієї халепи, якщо йому повернуть його яблуню.
Король не тямив себе з люті. Але що поробиш? Не ходити ж довіку з рогами на голові? До того ж яблуня не прижилася в королівському саду і не давала жодного плоду.
Владислав викопав яблуню, позбавив за допомогою червоних і жовтих бобів королівських підданих рогів і довгих носів та й пішов додому. Ледве він посадив її в своєму саду, як вона зацвіла і надвечір уся зарясніла золотими яблуками. Так аж до самої смерті Владислав лікував людей, і хоч як і раніше був бідний, зате був щасливий, люди любили його, і слава про нього розлетілася по всьому світу.
Золотий птах
Польська казка
Давно, дуже давно жив собі король, у якого позаду замку був прекрасний сад. Унадився до того саду літати золотий птах, і звелів король своїм синам його спіймати й у королівському палаці в золотій клітці оселити, бо одна пір’їнка того птаха коштувала більше, ніж усе королівство.
Вирушили короленки вночі до саду. Птах опустився на дерево, і тут молодший син пустив у нього стрілу. Птах полетів геть, але стріла влучила йому в пір’я, і одна з його золотих пір’їнок упала на землю. Юнак пір’їнку підняв, приніс її наступного ранку до короля та розповів йому, як усе було минулої ночі.
Король зібрав свою раду, і всі його радники вирішили, що треба негайно дістати цього птаха.
Короленки вирушили в путь, кожен своєю дорогою, сподіваючись на свій розум і спритність. Кожен думав, що напевно саме він відшукає золотого птаха.
Пройшовши якусь частину шляху, старший син побачив на узліссі лисицю й націлився в неї зі своєї рушниці.
Раптом лисиця закричала:
– Не стріляй у мене, я тобі добру пораду дам. Ти вийшов на пошуки золотого птаха і сьогодні ввечері прибудеш до одного села, де побачиш два заїзди – один навпроти одного. Один із них яскраво освітлений, і постояльцям у ньому живеться весело, але ти туди не заходь, а краще зупинися в другому, хоч би він тобі й не дуже сподобався.
«Ну, чи може такий дурний звір дати мені розумну пораду?» – подумав короленко і натиснув на курок, але схибив, і лисиця, розпушивши хвоста, шмигнула в ліс.
А короленко продовжував свій шлях і надвечір прибув до села, у якому і справді були два заїзди: в одному йшла гульня, там співали й танцювали, а другий мав вигляд жалюгідний і сумний. «Дурний би я був, – подумав він, – якби поткнувся