Народна творчість

Золотоволоска та інші європейські казки


Скачать книгу

ти маєш усе, чого міг би забажати, а я все своєї біди не можу позбутися, і визволення моє цілковито від тебе залежить, – і ще раз почала вона його просити й благати, щоб він її пристрелив і відрубав їй голову й лапи.

      Короленко виконав це прохання, і щойно він це зробив, лисиця перекинулася на красного парубка, і цей парубок виявися рідним братом красуні королівни, якому вдалося-таки позбутися чарів, що тяжіли над ним.

      І от уже від того часу їхнє щастя було якнайповнішим, і життя їхнє було наче свято.

      Страх

      Польська казка

      В одного чоловіка було двоє синів. Старшого звали Валек, меншого – Войтек. Валек був як усі люди: розумів те саме, що й інші, у великі мудреці не пнувся, а проте всі вважали його розумним через те, що брат у нього був дурний.

      Дурний Войтек ніяк не міг зрозуміти, що таке страх. Коли старший брат казав, що він чогось злякався, Войтек розпитував його так і сяк, але все одно нічого не розумів. Нарешті брат розсердився й вирішив показати Войтеку, який буває страх.

      Одного дня восени, коли вже смеркало, батько вирядив дурного Войтека до корчми по горілку. Валек знав, що брат ітиме кладовищем, бо так було ближче. Отож він тихцем вислизнув із хати, намастив собі обличчя сажею, напнув на голову чорну материну спідницю і, взявши в зуби розжарену вуглину, став на стежці саме посеред кладовища.

      Незабаром на стежці з’явився Войтек. Побачивши навпроти страхітну постать, він гукнув:

      – Гей, ти там! Ану, уступися зі стежки! Я не хочу лізти в грязюку…

      Валек у відповідь застогнав таким страшним голосом, як тільки міг.

      – Глухий ти чи що! – гримнув дурень, підходячи. – Ану, тікай з дороги, бо я тебе зараз так розмалюю, що й люлька з рота вилетить.

      Розумний брат подумав собі: «А ти ж таки втечеш звідси!» Застогнавши ще страшніше, він розчепірив обидві руки й пішов просто на Войтека, наче хотів його схопити. Та де там! Войтек замість тікати підняв угору свою дубову палицю, кинувся на Валека й давай його лупцювати. Тут вуглина впала Валекові в горлянку й запекла. Бідолаха стогнав, не годен був вимовити й слова.

      А тут іще він почав скидати з голови материну спідницю, але заплутався в ній і впав у грязюку. Отож Войтек оперіщив його палицею, мабуть, разів зі сто, поки впізнав, хто це.

      Та ледве впізнавши брата, Войтек зараз же почав його перепрошувати, хоч і дуже здивувався, як це тому спало на думку виробляти такі дурниці.

      Скрегочучи зубами від болю й люті, насилу доплентався побитий Валек додому. Коли батько побачив, що сталося з його розумним сином, він схопився за батіг і, мабуть, добре б відлупцював дурного Войтека, якби той не втік на горище та не втяг за собою драбину.

      Назавтра бідний Валек захворів по-справжньому. Мусили йому пустити кров та понаставляли на боки й спину банки. А батько так розсердився на Войтека, що не схотів навіть потрощити на ньому батога, а взяв і вигнав під усі чотири вітри.

      – Нехай, – сказав, – тебе, дурню, лихо навчить розуму!

      Даремно мати плакала й благала не проганяти Войтека, бо вона любила