самими
вкотре повторену.
«Усе, що ти побачиш уві сні…»
Усе, що ти побачиш уві сні, –
твої аеродроми запасні,
трава в басейнах і птахи в депо,
осіннє пересіяне тепло,
усе лежить під товщею морів,
й команди торговельних кораблів
виловлюють із вугільного тла
підводних духів ламані тіла,
не сплять до ранку, збившись зі шляху,
минають темінь – мічену, суху,
з вогнем і льодом в серці та душі
вганяються в негоди і дощі.
І капітани чорної зими,
тікаючи від втоми та тюрми,
вже сваряться заведено в імлі,
затоплюючи власні кораблі.
Пропалюють ракетами туман
і висипають щедро в океан
печальний чай цейлонських узбереж.
Тепер і ти до ранку не заснеш.
«Я бачив, як ти записуєш чужі адреси…»
Я бачив, як ти записуєш чужі адреси
на серветках, рахунках і в телефонах,
як хвилюєшся, вичитуючи щось із преси,
і виглядаєш знайомих в нічних вагонах,
як бажаєш усім машиністам злагодженої роботи,
як спілкуєшся з митниками, ніби з братами,
пояснюєш їм, як спинити і перебороти
серце полів, що б’ється під снігом,
мов під бинтами.
Як розшифровуєш назви рослин і станцій,
що трапляться їм на шляху зі сходу на захід,
як непомітно вкладаєш до теплих школярських ранців
бомби й ікони, що створять надійний захист.
І ті з них, хто слухав уважно твої поради,
ніколи вже не повернуться на свої обжиті вокзали.
І дирекція залізниці, підраховуючи збитки і втрати,
випитуватиме в свідків,
що вони бачили і що їм казали.
І оскільки ніхто не знає, де їх тепер шукати,
де вони запалюють тепер золоті семафори,
де вони шукають зірки і читають карти,
і де туман уночі наповнює їхні коридори,
про них забуває останній колійний товариш,
і на їхніх ґанках ростуть трави перегірклі стебла,
і лише ти одна про них усіх пам’ятаєш,
тому що й вони усі пам’ятають лише про тебе.
«Доки минала і ця весна…»
«Доки минала і ця весна
і вода забивала старий водогін,
я намагалась, – писала вона, –
говорити щось тобі навздогін.
Я знала, що ти десь неподалік,
збираєш складне подорожнє тепло
й ведеш зупинок внутрішній лік.
Але що з тобою насправді було?»
Я міняв свої паспорти,
я захищав сумнівні права,
і переїжджав залізничні мости,
і перекладав випадкові слова,
і залишав на ранок міста,
і зупинявся, де тільки хотів,
доки натруджена тиша густа
підіймалася від портів.
Доки вигадувались імена
доки минала вся ця пора
і