на горищі, перекидаючи там усе, може перебити посуд у хаті, тобто робить «збитки». Іноді чутно, як він скидає все з горища, а коли господарі встають уранці – нічого зваленого нема:
– «Домовик – то це цьо нечиста сила – лучче його не бачити і не знати».[479]
– «То від злого духу, то вже нечистий!»[480]
– «Домовик – то погане діло».[481]
– «Як домовик у хаті, то недобре».[482]
– «Чула шось, шо домовик. То погане, домовик. Це як шось не ладиця в хатах, то, кажуть, це вже домовик був».[483]
– «Казали, шо якийсь домовик є. Ето як пошла сварка – то ето, казали, домовик пішов туда».[484]
– «А домовик, то тоже є таке. То нечиста сила».[485]
– «Домовик – то лихий. Беду робить».[486]
– «То домовик і сатана – то їдне».[487]
– «Я чула, шо кажуть домовик. А шо то? Він добра не робить, може і положити людину. То всьо говорать, шо в каждій хаті він є. В нас там в одній хаті оно людина льóгом лежить, не встає, то то кажуть, що то домовик його так замучив».[488]
– «Його ніхто не бачить. То нечистий дух, той домовий».[489]
– «Домовик і злий – то одне і те само».[490]
– «Його не видно. То як дух, такий злий, ходить. Чєсом людям удається».[491]
– «Є такі будинки, шо в них жити не можуть. Всьо шось човпеться сюда-туда. Кажуть, в тамтій хаті ніхто не може жити».[492]
– «В нас така хата таменьки на цій гулиці була, шо домовик все на хазяйку чимось кидав».[493]
У матеріалах В. Кравченка йдеться про двох домовиків, які бавилися, перекочуючи один одному по лаві решето, чим спричиняли постійний гуркіт.[494]
Одне з улюблених занять домовика – налягати на сплячих: «Воно не задушить, але тако навернеться, коли ляжеш спати, да й душить».[495]
Частотними є вірування, що коли домовик налягає на людину вночі, у нього можна запитати про майбутнє:
– «Коли домовий починав душити, треба було скоренько перехреститись і зразу питати: «На добро чи на худо?» Як каже «на добро», то одпускав і йшов, а як «на худо» (так протяжно каже: «На ху-у-удо») – щось тоді трапляється: або ця людина помирала, або у цій сім’ї якесь нещастя було».[496]
– «Я як в той хаті сідєла, то таке якби ото таке – на груді сєв та так топче… А я – а мене так важко, так на грудзєх цісне – а я пітаю: «К худу чи к добру?» А вон: «Д…» Да й стало мінє легше. Як на добро – то «д…», як на погане – то «х…»[497]
Проте відповідає домовик не завжди: «Та й Гапка та ж брехала… Ну та каже: седю в хаті, да толькі ляжу спать, аж, каже, бежить пуд печчу, да текає, да лєзе до її, да легло раз в її ногах. Ото на другий вечор знов лєгло, каже. Бліже. На черево легло. Віскакує і бечит по пєчи, на пріпечок… да трейтій раз, каже, лєгло на горло. Да, каже, коб не те, то задушіло б. Ну. А та каже: «А шо то