плакати, на яких було написано, як багато ми важимо для банку, адже права людини – їхня головна турбота. Чоловік, що сидів за комп’ютером, натренувався поводитися весело та дружньо; виявляти емпатію, як він її уявляє; бути чуйним та енергійним, як він те собі уявляв; і любити свою гидку червону краватку з гаслом банку. На червоному бейджику зазначалося його ім’я та посада, але там не було ані слова про зарплатні ставки – мабуть, десь близько до рівня злидарювання з гідністю. Він силкувався поводитися небезсторонньо, бути чесним, з огляду на наші обставини, говорити до нас простою мовою так, щоб ми зрозуміли. З плаката з нас не зводили очей троє усміхнених працівників. Жінка в жіночому костюмі (жакеті та спідниці), а чоловіки в чоловічих (піджаках та штанях), у посланні йшлося про нашу подібність, стираючи наші відмінності; ми чуйні мрійники із зіпсованими зубами, як і ти; ми всі хочемо мати власну оселю, щоб сперечатися з родичами на Різдво.
Я помітила, що ці плакати – обряд ініціації (у майно, інвестиції, борги), а корпоративні суворі костюми засвідчують принесення в жертву складних гендерних відмінностей. На іншому плакаті була світлина гарненького напівусамітненого будиночка, а перед ним – садок завбільшки з могилу, де не було квітів, лише щойно постелений газон. Садок здавався безлюдним. Квадратики газону досі не вросли один в один і не стали суцільною галявиною. Може, ліворуч від казки, яку для нас створили, ховається якийсь псих. Він позрізав усі квіти й повбивав усіх домашніх тварин.
Наш чоловічок розмовляв жваво, але немов робот. Спочатку сказав так: «Привіт, друзі». Хоч не сказав «Добридень, пані», перш ніж випалити на одному диханні всі способи, як мене можна позбавити спадку. Раптом він спитав, чи їсть моя мати стейки. Запитання пролунало як грім серед ясного неба, але ми збагнули, до чого він веде (марнотратний спосіб життя), тож Роуз сказала йому, що вона веганка, адже проповідує, щоб світ став більш людяним та дбайливим. Якщо вона почувається занадто екстравагантною, то часом додає до супу з розварених бобових та рису ложку йогурту. Він гадки не мав, що вегани не їдять молочних продуктів, інакше б вона випала з корпоративного червоного стільця, не здолавши першої ж перепони. Він спитав, чи їй подобається дизайнерське вбрання. Вона сказала, що любить дешевий гидкий одяг. Чи записана вона у тренажерний зал? Дивне запитання з огляду на те, що мати опиралася на ціпок, а обидві набряклі литки були перебинтовані, попри протизапальне знеболювальне, яке вона перехиляла щоранку, запиваючи склянкою неправильної води.
Він попросив її дати рієлтерську оцінку нашого майна, згодом повідомивши, що їхній власний оцінювач завітає до нас додому. Комп’ютеру, мабуть, досі подобалися дані, які ми надали, бо мати викупила іпотеку. Цегла та будівельний розчин мають у Лондоні певну вартість, навіть попри те, що вікторіанські цеглини тримаються купи на слині, сечі та невидимій клейкій стрічці. Він сказав, що схиляється до того, щоб списати нам позику. Мати захоплювалася перспективою поїхати в мандрівку, пов’язану з лікуванням: клініка Ґомеса була наче китом, що виглядає