на тому, що вистава – це лише купка людей, що розіграють перед вами фарс лише тому, що ви заплатили за квиток, або ж, навпаки, повністю вірити в той міраж, який ви бачите. Наприклад, дорослі чоловіки, що кривляться від самої думки про існування єдинорогів, можуть зі сльозами на очах стверджувати реальність ще рідкісніших і міфічніших створінь. Йдеться про повій, у грудях яких б’ється золоте серце і яких можна знайти лише в найвіддаленішому порту та найтемнішому кутку прокуреної таверни. Запевняю вас, якщо у повій і є щось золоте, то це точно не серце. Те, що є люди, які вважають інакше, – заслуга талановитих актрис.
У цьому сенсі ця трійця була з досвідчених виконавців, чого не скажеш про сімдесят чи вісімдесят відсотків повій столиці та прилеглих міст, а нараховувалось їх, виходячи з сумлінних досліджень, неофіційних даних та випадкової вибірки, десятки або ж навіть сотні тисяч. Здебільшого то були бідні, неосвічені сільські дівчата, що не мали змоги заробити інакше, аніж блошиним життям на хутрі дев’ятнадцатирічного американського вояка. Поки його штани роздувалися від інфляційного потоку доларів, а юний мозок набрякав від жовтої лихоманки, яка вражає чимало західних чоловіків у країнах Азії, цей американський солдат раптом собі на втіху дізнавався, що в цьому зеленогрудому світі він більше не Кларк Кент – віднині він Супермен, принаймні там, де йдеться про жінок. За допомогою Супермена (чи, може, це таки було вторгнення?) наша невелика родюча країна припинила виробляти у великій кількості рис, гуму та олово, натомість почала щороку збирати багатий врожай повій. Раніше ці дівчата хіба що танцювали під рок-пісні, а тоді сутенери, що ми їх кличемо ковбоями, почепили наліпки на пипки їхніх тремтячих сільських грудей і штовхнули їх на подіуми барів вулиці Ту До. Чи наважусь я звинуватити американців, відповідальних за стратегічне планування, в тому, що вони навмисне знищували селища, аби виманити звідти дівчат, щоб у них майже не лишалося вибору, крім сексуального обслуговування тих самих хлопців, що бомбили, обстрілювали, штурмували, палили, грабували чи силоміць евакуйовували ті селища? Я лише зазначаю, що поява місцевих повій для обслуговування іноземних рядових – неминучий наслідок окупаційної війни, один з огидних побічних ефектів захисту свободи, який усі ті дружини, сестри, дівчата, матері, пастори та політики Смолвілля, США, вдавано ігнорують, ховаючи за виполірованою й вибіленою стіною усмішок, якими вони вітають своїх солдатів удома, готові лікувати неназвані недуги пеніциліном американської доброти.
Ця талановита трійця обіцяла зовсім іншу доброту, швидше недобру. Вони безсоромно фліртували зі мною та дражнили Бона й американського чоловіка з моржовими вусами, що наразі прокинувся. Обидва ледве всміхалися і намагалися бути якомога тихішими й непомітнішими, знаючи, чому так похмуро мовчать їхні дружини. З іншого боку, я сам радо фліртував з дівчатами, чудово усвідомлюючи, що в кожної з цих повій за плечима історія, здатна