після корови жінка підлогу помила…
А що може бути приємніше ласкавого погляду чи ніжного слова у вустах. Чи може кожному згадати свій перший гріх, покаятися, і, з серцем, попросити в БОГА прощення, не в церкві, а вдома, наодинці перед іконою… і совістю.
А далі – як кажуть: будь, что будет…
Но вірю – буде ЛЮБОВ. А згодом прийде і КОХАННЯ.
ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ДЕРЖАВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
в світлі Закону України «Про засади державної мовної політики»
Народна мудрість підказує: «Слово не горобець…». Ця приказка мала б слугувати людству на шляху до злагоди і добра. Та, нажаль, багатство мови кількістю слів, без чіткого визначення практичного застосування кожного веде до протилежного: розбрату, занепаду моралі й розбещеності, деградації суспільства. Та за вікном – ХХІ століття, час нових вимог, нових цінностей. Скарби історії українського народу дають нам вірний курс у майбутнє. І головними нашими здобутками є любов і кохання.
Працюючи у Службі маркетингу Івано-Франківського ДП ВО «Карпати», об’їздив всю Україну, постійно спілкуючись з людьми. І дійшов висновку, що вся суть протиріч саме у материнській мові, розмові матері із дітьми, що народжені від кохання. Однак не всі діти в Україні від кохання. Бо кохання – це інтимні стосунки з любимою, оповиті ніжністю та трепотом спілкування з володаркою очей, що запали в душу з першого погляду на все життя, і переросли у взаємну любов. Підставою для даного висновку стали численні спілкування з вихідцями Карпатських гір, для яких кохання чітко асоціюється із інтимним життям з любимою, коли на очікування ніжного слова після випадкового непорозуміння йдуть десятиліття, а то й усе життя. Може тому так стійко тримається протистояння між заходом і сходом в Україні, через розмитість понять в тлумачних словниках української мови.
Виховані матерями діти у часи буремних змагань, здебільшого без батьків, так і не змогли привнести у наш вік мужність і силу своїх батьків, їх слова. Бездумне ж застосування слів, передусім батьками, є й першоджерелом їх хвороб, до нуля зводить свій виховний вплив на дітей. І ця проблема значно ширша питань двомовності. М’яка українська мова, мова споконвічних захисників своїх кордонів, привнесла в українські словники слово «кохатися», яке за брутальністю не поступається російському матірному аналогу, нівелюючи високість почуттів, прихованих за словом «кохання». І ця мова, як ніде в Світі, піднесла статус жінки, матері. Російські брати, нащадки київських й галицьких князів, що у північних широтах звикли вільно розмовляти із своїми чотирилапими друзями, стали стратегами та розбудовниками держави. Пригадаймо, чи не за їх порадами у часи Б.Хмельницького були застосовані жорстокі види покарань за зраду в козаків? Результат – високе піднесення статусу чоловіка російською мовою.
Німецька діаспора, що оселилася повз Волгу, у степах, за часів німкені Катерини-ІІ, врятована українським хлібом у 1932-1933 роках, дала паростки в Україні, в Миколаївській області, в місті