митців: Котляревського, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Бориса Олійника, вражає своєю національною гордістю. Ця гордість – гордість революціонера і борця, гордість трудівника ще чекає всесвітньої слави перемоги над собою. Бо наше глибоке падіння, наша розруха, наше зубожіння – в нас самих, у втраті почуття гідності під навалою закордонного «хламу» на наших прилавках, під тягарем включеного «на всі оберти» механізму задурювання західної ідеології. Наша повага до жінки-матері, жінки-трудівниці «раптом» померкла під навалою західної моралі, західної зневаги до «слабкої статі». Раптом всім захотілося багатства, грошей і нічого не робити, кинувши напризволяще жінку-матір із своїми діточками, відсторонивши її від продуктивної праці, від політики. Зупинено рух в подоланні проблем сім’ї, почастішали «бесіди» чоловіків із чаркою, дедалі більше стає одиноких «сильних» жінок, матерів, виховательок, інженерів, науковців, красунь.
Нас тягнуть в Європу, в стан загарбників. Невже нас нічого не навчила історія народів світу. Одні жили за рахунок колоній (Англія, Франція, Іспанія і Португалія), інші гнобили сусідів (Австро-Угорщина, Польща, Німеччина), вікінги (скандинави) – грабували набігами з-за моря і північних лісів перших і других. Миром «помазані» православ’ям русини йшли до інших з миром. З миром йшов Суворов за Альпи, допомагаючи поневоленим братам-слов’янам Болгарам та Югославам. З миром прийшли радянські слов’яни й в Афганістан, та Америка нав’язала їм війну з маджохедами і талібами. То чому ж нам не живеться з Братами й Сестрами і так кортить до «цивілізованих» експлуататорів, які навчені Великим Жовтнем і змушені були «соціалізувати» свої суспільства. З усвідомленням власного «я», творячи для себе й інших, ми разом здатні дати світу значно більше, ніж можемо в нього запозичити.
Наша доля не в ринку з його зубожілою мораллю, мораллю здирництва й облуди, шахрайства і свавілля приватного власника. Наш шлях із соціалізмом кращого зразка, з оплатою за працею, із цілеспрямованим курсом на зменшення долі важкої ручної праці, з рівноправ’ям між чоловіком і жінкою, і саме за таким рівноправ’ям, в єдності і боротьбі протилежностей, наше майбутнє, прогрес і добробут суспільства.
Ідеї комунізму живі. Як би не опорочували їх західні «голоси», їм жити і перемагати. Вивчаючи потреби людства й задовольняючи їх найдешевшим шляхом (бо все геніальне – просте, а значить й дешеве), знімемо ж скоріше шори гіпнозу від західного маркетингу й дизайну, творимо ж для себе й людства справжні цінності добра і високих технологій, в набутті яких немала доля праці українських науковців й інженерів на теренах великого Союзу.
Може пора всім оговтатися, матеріалісту і православному об’єднатися проти чужеземної навали, всім миром взятися за відбудову набутого, зробивши висновки із славнозвісного «одобрямсу», укріпитися в вірі у справжнє майбутнє – соціалізм і комунізм (рай на Землі для трудящих).
МАЙБУТНЄ