Повернення у притулок. Меделін Ру

як виявилось, мав добрий слух. Він обернувся, глянув на Джордана й засміявся.

      – Розслабся. Я жартую. До того ж не засмучуйся, тобі – тверда вісімка.

      Ден простягнув руку, щоб утримати Джордана на лавці, й міцно стиснув його лікоть.

      – Не треба. Він намагається тебе спровокувати.

      – Та невже? – огризнувся Джордан. – А знаєш, йому це вдається. Вісімка? Ха!

      – Якщо вони й далі будуть такими занудами, то я не хочу, щоб вони сьогодні приходили на мою вечірку, – сказав Кел, вивчаючи свої нігті. На краєчок лавки підсів веселий невисокий студент-волонтер, якого Ден раніше не бачив, і помахав Келу.

      – У когось тут сьогодні вечірка? – Хлопчина аж захлинався від радості. Він був цілковитою протилежністю Кела – повний і присадкуватий, з кучерявим світлим волоссям і в товстих круглих окулярах.

      – Так, Гендерсоне, і тебе туди не запрошено, – презирливо посміхнувся Кел. Ден ще ніколи не бачив, щоб у когось були такі білі зуби, а Келова рівна золотаво-бронзова засмага тільки підкреслювала їхній сліпучий блиск. Він виглядав саме так, як Ден уявляв собі типового мешканця Каліфорнії.

      – Навіщо ти так, Келе? – дорікнула йому Лара, взяла тарілку і пішла до стійки з салатами.

      – Я думав, що в коледжі всі студенти круті, – роздратовано сказав Джордан, стишивши голос. – І що, ми маємо рівнятися на цих чудаків?

      Міка повернувся і стукнув Кела, вимагаючи, щоб той принаймні припинив оцінювати тих, хто проходить повз.

      – Тут є свої плюси, – сказала Еббі, присуваючись до Дена, щоб хлопці могли її чути. – Вони всього лиш наші тимчасові наставники. Незабаром вони забудуть про нас і ми зможемо вислизнути.