поряд із ним, вдивляючись у море облич.
– Ми й не маємо уявлення, хто й навіщо викрав нашу безневинну дитину. Ми просимо вас про допомогу. Якщо ви щось бачили або чули, будь ласка, повідомте поліції. Ми готові запропонувати значну винагороду за інформацію, яка допоможе в пошуках нашої дитини. Дякуємо.
Марко повертається до Анни, і вони падають одне одному в обійми під блискотіння спалахів.
– Назвіть розмір винагороди! – вигукують із натовпу.
Розділ 7
Ніхто не розуміє, як можна було таке пропустити, але невдовзі після закінчення прес-конференції на ґанку до детектива Ресбака підходить поліцейський, тримаючи двома пальцями вдягненої в рукавичку руки світло-рожевого комбінезончика. Погляди всіх, хто є в кімнаті: детектива Ресбака, Марко, Анни та її батьків – Еліс і Річарда – приростають до цього предмета.
Ресбак зривається з місця:
– Де ви це знайшли? – збуджено запитує він.
– О! – виривається в Анни. Усі переводять погляд із поліцейського на неї. Вона стала мертво-блідою на вигляд. – Це було в кошику для білизни в дитячій кімнаті? – допитується Анна, підводячись.
– Ні, – каже поліцейський, – це було під подушкою сповивального столика. Ми пропустили його під час першої перевірки.
Ресбак страшенно роздратований. Як можна було таке пропустити!?
Анна червоніє, їй, здається, ніяково:
– Пробачте. Я, мабуть, переплутала. Кора була в ньому ввечері. Я перевдягнула її після останнього годування. На цей комбінезончик вона відригнула. Я вам покажу.
Анна робить крок у бік офіцера й простягає руку, щоб дістати костюмчик, але він відступає назад, від неї.
– Не чіпайте, будь ласка, – каже він.
Анна повертається до Ресбака.
– Я зняла з неї цей та вдягла її в інший. Я думала, що кинула цей комбінезон у кошик для білизни біля сповивального столика.
– Тож опис тепер не збігається? – уточнює Ресбак.
– Так, – визнала Анна, виглядає вона спантеличено.
– То у що ж насправді вона була вдягнена? – Помітивши, що Анна не наважується відповісти, Ресбак повторює: – У що вона була вдягнена?
– Я… Я не знаю, – каже Анна.
– Тобто як не знаєте? – напосідає детектив Ресбак. Його тон став різким.
– Я не знаю. Я трохи випила. Я була втомлена. Було темно. На ніч я годую її в темряві, щоб вона могла й далі дрімати. Вона відригнула на костюмчик, і коли я міняла їй підгузок, то змінила й одяг, у темряві. Я кинула рожевий у кошик – так я думала – і взяла інший із шухляди. В неї багато таких комбінезонів. Я не знаю, якого кольору був той, що я вдягла.
Анна почувається винною. Та цілком очевидно – цей чоловік ніколи не замінював уночі дитині підгузки.
– А ви знаєте? – питає Ресбак у Марко.
Марко виглядає, як олень, якому засліпило очі фарами. Він хитає головою:
– Я не помітив, у що вона її перевдягла. Я не вмикав світла, коли приходив подивитися на неї.
– Я