– власне, коли приїхала поліція, вони були зачинені, але не замкнені. Мати, безсумнівно, шокована. Батько теж, здається, вбитий горем. Але відчувається, що тут щось не так. Ресбак розмірковує, що ж відбувається насправді.
Детектив Дженнінґз робить йому знак рукою.
– Вибачте, – каже детектив Ресбак і на мить залишає приголомшених батьків.
– Що таке? – тихо питає Ресбак.
Дженнінґз тримає маленький слоїк пігулок.
– Знайшли це в шафці у ванній, – каже він.
Ресбак бере прозорий пластиковий контейнер у Дженнінґза й вивчає етикетку: анна конті, сертралін, 50 мг. Ресбак знав, що «Сертралін» – це потужний антидепресант.
– Дзеркало у ванній нагорі розбите, – каже йому Дженнінґз.
Ресбак киває. Він ще не був нагорі.
– Щось іще?
Дженнінґз хитає головою.
– Поки що більше нічого. У будинку, здається, чисто. Більше нічого начебто не вкрали. Решту дізнаємося від експертів за кілька годин.
– Добре, – сказав Ресбак, віддаючи слоїк Дженнінґзу.
Він повертається до пари на канапі й продовжує ставити запитання.
Дивиться на чоловіка:
– Марко, – нічого, якщо я називатиму вас Марко? – що ви робили після того, як навідали дитину о дванадцятій тридцять?
– Я повернувся на вечірку, – сказав Марко. – Викурив цигарку в сусідів на внутрішньому дворику.
– Ви були самі, коли палили?
– Ні, зі мною була Синтія, – на цих словах Марко червоніє. Ресбак це помічає. – Це сусідка, яка запросила нас на вечерю.
Увага Ресбака перемикається на дружину. Вона— приваблива жінка, з приємними рисами обличчя та блискучим каштановим волоссям, але зараз якась посіріла.
– А ви не палите, місіс Конті?
– Ні, я – ні. Але Синтія палить, – каже Анна. – Я лишилася за столом із її чоловіком, Гремом. Він ненавидить цигарковий дим, а оскільки то був його день народження, то я подумала, що буде нечемно лишити його самого в кімнаті. – А потім вона раптом випалює: – Синтія цілий вечір фліртувала з Марко, і мені було шкода Грема.
– Зрозуміло, – каже Ресбак. Він уважно розглядає чоловіка – той являє собою цілком гнітюче видовище. Він також виглядає знервованим і винним. Ресбак повертається до нього.
– Тож ви були на внутрішньому дворику в сусідів десь після пів на першу. Приблизно як довго ви були на вулиці?
Марко безпорадно хитає головою.
– Може, п’ятнадцять хвилин, плюс-мінус.
– Ви нічого не чули, не бачили?
– Тобто? – чоловік, здається, в шоці. Він говорить якось нечітко. Ресбак замислюється про те, скільки Марко випив.
Ресбак пояснює для нього.
– Очевидно, вашу дитину забрали між пів на першу та першою двадцять сім. Ви були надворі, кілька хвилин, після дванадцятої тридцять.
Він дивиться на чоловіка, чекає, поки той складе два і два.
– На мою думку, навряд чи хтось виносив би дитину посеред ночі через передні двері.
– Але ж вони були відчинені, – каже Анна.
– Я