курсі, що у вас датчик руху не працює? – запитав Ресбак.
– Що? – каже чоловік, ошелешений.
– У вас на задніх дверях датчик руху – лампочка, що має загорятися, коли до них хтось наближається. Ви в курсі, що він не працює?
– Ні, – шепоче дружина.
Чоловік енергійно хитає головою.
– Ні, я… він працював, коли я приходив. А що з ним?
– Лампочку викрутили, – детектив Ресбак уважно дивиться на батьків. Замовкає на деякий час. – Це наводить мене на думку про те, що дитину забрали через задній вихід, віднесли в гараж, звідки виїхали, можливо, на машині, на доріжку. – Він чекає, але ні чоловік, ні жінка нічого не говорять. Він помічає, що дружина тремтить.
– Де ваша машина? – запитує Ресбак, нахиляючись уперед.
– Наша машина? – луною повторює Анна.
Розділ 3
Ресбак чекає на їхню відповідь. Вона відповідає першою.
– На вулиці.
– Ви паркуєтеся на вулиці, хоча у вас є гараж за будинком? – питає Ресбак.
– Усі так роблять. Так зручніше, ніж обходити по стежинці, особливо у зимовий час. Більшість людей отримують дозволи на паркування і просто лишають машини на вулиці.
– Зрозуміло, – каже Ресбак.
– А що? – запитує дружина. – Яке це має значення?
Ресбак пояснює:
– Може бути, що цим ви спростили задачу викрадачеві. Якщо гараж був порожній, а двері гаража відчинені, то було відносно легко завести туди машину й покласти в неї дитину, поки машину ніхто не бачить. Було б, очевидно, набагато складніше – і вже точно ризикованіше, – якби в гаражі вже була машина. Тоді викрадачу загрожувало б бути поміченим на доріжці з дитиною.
Ресбак помітив, що чоловік зблід іще на півтона, якщо можливо було збліднути ще сильніше. Його блідість стала вражаючою.
– Ми сподіваємося знайти сліди взуття і шин біля гаража, – додає Ресбак.
– Звучить так, наче це було сплановано заздалегідь, – каже мати.
– А ви думаєте, ні? – запитує Ресбак.
– Я… Я не знаю. Я думала, що Кору забрали тому, що вона лишилася вдома сама, що злочинець просто скористався можливістю. Ніби хтось схопив її в парку, коли я на мить відволіклася.
Ресбак киває, наче розмірковує над її точкою зору.
– Розумію, – каже він. – Наприклад, мати лишає дитину гратися в парку, а сама відходить по морозиво до кіоску. Дитину хапають, коли вона стоїть до неї спиною. Таке буває. – Він зробив паузу. – Але я впевнений, що ви бачите різницю.
Вона дивиться на нього скляними очима. Йому слід нагадувати собі, що в неї, напевне, шок. Він же бачить подібні речі регулярно: це його робота. Він дивиться на це аналітичним поглядом, позбавленим емоцій. У нього немає вибору, якщо він хоче розкрити справу. Він знайде цю дитину, живу чи мертву, та з’ясує, хто її забрав.
Він сухо каже матері:
– Різниця полягає в тому, що той, хто забрав дитину, знав, що вона в будинку сама.
Батьки перезирнулися між собою.
– Але