й поверталися до роботи відпочилими. Цікава історія про те, як мій друг розвинув у собі цей дар. Із трьох років батько тягав його на концерти класичної музики. Він пам’ятає, що це було невимовно нудно. Іноді він засинав у кріслі, щоб прокинутися від різкого ляпасу. Він зненавидів концерти, класичну музику та, ймовірно, свого батька, але час ішов, а стражданням його не видно було краю. І от одного вечора, коли йому було близько семи років, під час увертюри до опери Моцарта з ним трапилося те, що він описав як екстатичне прозріння: він раптом розрізнив мелодійну структуру твору – це було неймовірне відчуття, що новий світ відкривається перед ним. Попередні три роки «страждань» підготували його до цього прозріння. Роки, впродовж яких його музичні здібності розвивалися, хоча й підсвідомо, підготували його до сприйняття того, що Моцарт уклав у свою музику.
Звісно, йому пощастило. Багато дітей кидають нав’язані їм батьками заняття, так і не спромігшись побачити приховані в них можливості, і часто ненависть до цих видів діяльності залишається з ними назавжди. Скільки дітей зненавиділи класичну музику, тому що батьки змушували їх грати на інструменті? Часто дітям – і дорослим – потрібні зовнішні стимули, щоб зробити перші кроки в діяльності, яка вимагає складної перебудови уваги. Найбільш радісні заняття не є природними; вони вимагають зусиль, яких спочатку ніхто не хоче докладати. Але як тільки починається взаємодія, що забезпечує зворотний зв’язок із навичками людини, діяльність, як правило, починає приносити задоволення сама по собі.
Аутотелічне переживання дуже відрізняється від тих почуттів, які є звичними в нашому житті. Дуже багато з того, що ми робимо зазвичай, не має цінності саме по собі, і ми робимо це тільки тому, що мусимо робити, або тому, що сподіваємося в майбутньому отримати із цього користь. Багато людей відчувають, що час, проведений ними на роботі, по суті, змарнований – вони відчужені від нього, а психічна енергія, вкладена в роботу, ніяк не зміцнює їхнє Я. Для багатьох людей час дозвілля також минає марно. Дозвілля забезпечує спокійний відпочинок від роботи, але, як правило, складається з пасивного сприймання інформації, без застосування будь-яких навичок або вивчення нових можливостей для дії. У результаті життя перетворюється на низку нудних і тривожних переживань, якими людина мало спроможна керувати.
Аутотелічне переживання, або потік, підносить життя на новий рівень. Відчуження поступається місцем причетності, радість змінює нудьгу, безпорадність перетворюється на відчуття власної сили, а психічна енергія більше не витрачається на зовнішні цілі, а працює на зміцнення нашого Я. Коли переживання цінні самі по собі, людина починає повноцінно жити в сьогоденні, замість того, щоб бути заручником «світлого майбутнього».
Але, як ми вже згадували в розділі, присвяченому відчуттю контролю, необхідно усвідомлювати небезпеку потенційної залежності, яку може викликати потік. Ми повинні змиритися з тим фактом, що не буває у