там у тебе? – запитав Ллойд.
– Я знайшов таксиста, – стомлено сказав Кларк. – Мед Беллоу. Тридцять шість років. Відмінний сім’янин. Афроамериканець. Возив нашого підозрюваного по всьому місту. Дійсно, були аж на Брайтон-Біч. Коли повернулися, не пам’ятає, але наступний виклик він отримав майже зразу ж, десь половину четвертої. А у тебе?
– Експерти кажуть, що смерть обох наступила десь між першою і другою, – сказав Ллойд.
– Тобто це не наш.
– Виходить, що так. Його просто підставили. Але чому? Який мотив вбивств? І де дівчина?
– Може, він нам скаже? Він же повинен щось сказати!
– А якщо ні?
– Відпустити ми його однаково повинні.
Тед Стрепет сидів у кутку камери, підібравши ноги. Біля протилежної стіни притулилися один до одного два негри і вовками дивилися на нього. Дві години тому вони вирішили відібрати у Теда все, що ще не забрала поліція, але отримали зовсім не те: Тед порозкидав їх по камері. Відтоді вони сиділи сумирно, боячись порушити думки Теда.
А вони були невеселі.
Хід подій зовсім не відповідав тому, на що сподівався Тед. Він не передбачив такого. І найважливіше було те, що невідомо хто зробив це. Хто дізнався про таємницю, відому тільки чоловікам їхньої родини? Ця, навіть не таємниця, а простий переказ, передавалася з покоління до покоління від батька до сина. Те, що він міг принести яку-небудь вигоду, не думав ніхто. Просто в центрі всього була стара стогривнева банкнота, випущена в 1918 році. І саме вона, за переказами, була ключем до величезного багатства. Крім неї у розпорядженні родини Стрепетів було два прізвища: Свирид Коростель і Задорожний. Якщо перша особа ніяких запитань не викликала, то щодо другої було навіть не зрозуміло, чи існував Задорожний насправді і чи мав він хоч якесь відношення до цієї банкноти.
Десь у сімдесятих роках вона якось загадково зникла. Про неї всі забули, аж поки наприкінці вісімдесятих малий Федя не надибав на неї на горищі. Банкнота служила закладкою книги, яку читав, але так і не дочитав батько. Зацікавлений незвичайними грошима, Федя став збирати старі грошові банкноти. Спочатку це було вряди-годи, а потім він захопився боністикою по-справжньому. Його колекція поповнювалася все новими зразками з різних країн світу. Були тут і рупії Індії, і бати Таїланду, і навіть ескудо Кабо-Верде. Але в центрі колекції була банкнота УНР.
Вже ставши дорослим, він дізнався про переказ, зв’язаний з цими ста гривнями. Саме він першим з родини висловив припущення, що Свирид Коростель сховав гроші якогось Задорожного, але не зміг передати пароль власнику. Банкнота – це був ключ. Сто – це комірка, номер банкноти – шифр. Це було однозначно. Залишалося таємницею, де знаходиться ця комірка.
Коли три роки тому йому пощастило потрапити у групу по обміну студентами, Федя попросив батька взяти банкноту із собою. Шансів, що йому пощастить щось знайти, майже не було, але Федю вже зацікавив сам пошук. Минулого року під час поїздки в Единбург йому вдалося вперше натрапити на слід. У Товаристві українців Шотландії йому порекомендували пошукати щастя в Лондоні.
Дорога пошуків привела його сюди, в Нью-Йорк. Телеграма, знайдена в Андрія Годинки,