що він відірвався від переслідувачів (ціною одягу Мері), поки що не давало йому ніякої вигоди. Просто Тед не любив, коли за ним підглядали. Цю звичку він виніс ще зі школи. Це завжди заважало йому думати. Зараз таксі везло його назад до будинку Марти Андрусяк.
Тед відпустив таксі за квартал до потрібного будинку. Манівцями він добрався до місця. Кругом ні душі. Не заходячи у будинок, Тед відчинив гараж. Там стояло «вольво» Андрія, в якому стирчали ключі (їх він завбачливо залишив перед тим, як покинути дім). Не включаючи світла, він завів машину. Повільно, щоб не виказати себе, Тед виїхав на вулицю. Лише від’їхавши від будинку і набравши швидкість, він включив фари. Його метою було місто Нью-Рошелл.
12
Він зареєструвався під іменем Майкла Дугласа (після того, як у книзі реєстрації побачив імена Джона Леннона і Рональда Рейгана). Готель відносився до подібних закладів третього сорту, але Тед не дуже переймався тим. Він приїхав до готелю Нью-Рошелла вже за північ і далі ранку затримуватися тут не збирався.
Події минулої доби зовсім змучили його, і Тед, заледве добравшись до номера, не роздягаючись завалився на ліжко й миттєво заснув.
Збудив його сигнал мобільного телефону. Тед важко відкрив неслухняні повіки, подивився на годинник. Шоста. Підніс телефон до вуха.
– Слухаю!
– Де ви, до чорта, поділися? – крізь гуркіт пробасив хтось.
– А куди ви спішите? Тільки шоста година!
– Чому ви від нас втекли?
– Я не люблю, коли за мною слідкують, – відказав Тед. – Ваші «шістки» дійсно виявилися «шістками». Не переживайте, ви отримаєте що шукаєте. Де дівчина?
– Поруч.
– Дайте їй трубку.
– А банкнота?
– Після розмови з нею.
– Добре, – згодилися там. – Ви порозмовляєте. Тільки не здумайте випитати місце перебування. Я відберу телефон – і все.
Там, на тому кінці, знову загуркотіло.
– Тед! – почувся голос Мері.
– Мері! – крикнув Стрепет. – У тебе все в порядку?
– Так. Мене не кривдять. Тед, це правда про гроші?
– Правда, Мері. Я винен перед тобою, але хотів розказати тобі все потім.
– Тед, бабуся й Андрій дійсно…
Далі він не почув. Натомість той самий бас продовжував:
– Як ви переконалися, ваша дама жива і здорова. А тепер про нашу справу. Нам потрібна банкнота. Де вона?
– Її у мене немає.
– Но-но, пане Стрепет. Не жартуйте з нами. Не забувайте, ваша дівчина у нас.
– Я не жартую. Я не такий дурень, щоб возити таку цінність з собою. Банкнота на вокзалі.
– Якому?
– А дівчина? – поцікавився Тед.
– Ми її відпустимо, як тільки отримаємо купюру.
– І я повинен вам вірити?
– А вам нічого іншого не залишається! Ви привозите нам купюру – ми віддаємо дівчину.
– Для цього потрібно летіти за океан. Банкнота лежить у камері схову у Шотландії. Залізничний вокзал Единбурга.
Співрозмовник