Канада і славиться своїми озерами (ніхто не може сказати, скільки їх точно є), Сент-Франсіс виділялося серед інших хоча б тим, що не було зв’язане з іншими, дуже забрудненими, і знаходилося далеко від промислових об’єктів. Віковічні неторкані дерева підступали до самої води. На прозорій чистій поверхні недалекі порослі лісом горби, поодинокі хмари.
Це озеро здавна облюбували індіанці племені ірокезів. Воно давало їм рибу. Зараз червоношкірих замінили блідолиці, про що свідчили численні охайні будиночки, розкидані по всьому витягненому узбережжі. Вони майже ніколи не пустували, а особливо у таку спекотну пору.
Не був винятком і будинок Денні Берера, до якого наші друзі під’їхали о п’ятій годині ранку. Щоб не стирчати на березі озера і ні у кого не викликати підозр, частину ночі вони провели у мотелі Річмонда. Не доїжджаючи до потрібного будинку, вони перевантажили все у машину Теда, залишивши лише зброю. У джип сіли Ренді і До, а решта лише їм відомими стежками пішки направилися до будинку.
Половину сьомої Боб, Клод і Тед лежали на пагорбі, що поріс рідкими кущами, і спостерігали за будинком Денні. Він стояв біля самої кромки води. Дерева, що росли всюди, дещо заважали огляду, але міняти позицію було вже пізно. Від дверей доріжка вела до дерев’яного причалу, поблизу якого погойдувався прив’язаний катер.
Майже одночасно до будинку під’їхав джип з хлопцями. Протяжно прогудів сигнал. З кабіни вийшов Ренді. До завбачливо залишився на правому передньому сидінні, тримаючи напоготові дробовик дванадцятого калібру. З такою зброєю звичайно йдуть на ведмедя.
– Денні! – крикнув Ренді. – Ми приїхали! Виходь, друзяко!
Денні Берер ніколи не належав до їхнього кола, але зараз це не мало значення. Двері будинку деякий час не відкривалися, хоча за коливанням жалюзі на вікнах виходило, що в будинку хтось є.
– Денні! Не валяй дурня! – продовжував Ренді. – Не ховайся від своїх друзів. А якщо ти не один, то ми допоможемо тобі. Чи не так, До?
Скрипнув засув, і на порозі появилися двоє чоловіків, так би мовити, середньостатистичних канадців.
– Містера Берера зараз немає, – пробасив один.
(В цей момент Боб стиснув Теду лікоть. Стрепет кивнув головою, мовляв, я впізнав.)
– А де він? – запитав Ренді.
– Він здав нам будинок, а сам кудись поїхав. Казав, що повернеться післязавтра.
– Нічого собі, – сказав Ренді. – Ти чуєш, До, він нас кинув. Послухайте, містере, а ви нічого не путаєте? Ми домовилися з Денні, що сьогодні приїдемо до нього. Ми місяць тому домовилися! Він навіть завдаток взяв!
– Нічого не можу порадити, – відповів невідомий. – Ми також з ним домовилися, що проживемо тут до завтрашнього дня. І також заплатили гроші. Приїде містер Берер, розбирайтесь з ним самі.
– Ні, ти чув, До? Такого від нього я не чекав. Куди хоч він поїхав? – запитав Ренді невідомих.
– Він нам не говорив. У нього в Торонто були якісь справи.
Другий невідомий – невисокий блондин – весь час мовчав. Він абсолютно не реагував на розмову,