перебували зараз на території райлікарні, не викликало у неї сумнівів. Але де саме?
Сашко відкрив двері і обидва, підтримуючи дівчат, увійшли до відділення. Демч мовчки повів очима вправо і запитально глянув на колегу. Вправоруч розташовувався вхід до моргу.
Над аркою в коридорі висів напис: «Вхід суворо заборонений!». Але це ж було попередження для родичів померлих, а не для цікавих Варвар, яких можна і треба було провчити. Помітивши дивне збентеження в очах Ореста, Демч зрозумів, що вести гру доведеться йому одному.
По коридору послідовно розташовувалися: справа – допоміжна кімната, де зберігалися інструменти для розтину, лабораторний посуд та речі небіжчиків, які поки не встигли забрати родичі померлих; кімната санітарів; прямо в торці – вхід у секційний зал; а зліва від нього, біля бічного лікарняного входу до моргу, – малюсінька кімната – колишній холодильник, двері якого замикали ззовні на величезний засув.
Саме сюди, через своєрідну «мальовничості» кімнатки, і вирішив привести Санька своїх гостей. Як розповідав йому Орест, цю кімнату завжди намагалися використовувати як камеру для зберігання трупів. Але неякісні холодильні агрегати не витримували влітку місцевих теплих умов, і постійно виходили з ладу. Періодичні дезінфекції допомагали тимчасово позбавлятися специфічного трупного смороду, але він продовжував тут залишатися якимось чином. А вид кімнатки зсередини справляв взагалі моторошне враження.
Убогі дерев'яні полиці для небіжчиків по обидва боки стін давно прогнили, і Демч не розумів, невже не можна було відразу зробити їх металевими або мармуровими.
От, якщо не дай Боже, трапитися масова загибель населення, у нього навіть не буде місця, де складувати тіла. Хіба що, прямо на підлозі? Справді, холодильні камери були дуже актуальним питанням для контори Демча. Але минув уже тиждень, як він подав запит про це головному лікареві, а відповіді так і не отримав.
– Судячи по запаху, ми знаходимося в морзі, – безапеляційним тоном зауважила спостережлива Лера.
– Ось як? – радісно заволав Орест.
– Нецікаво з тобою! – відповів Демч і зняв з дівчат пов'язки, – Хоч ти вгадала не зовсім точно. Втім, а що ти маєш на увазі під словом «морг»?
Дівчата стояли й з цікавістю розглядали приміщення в вісім квадратних метрів. Зсередини трупосховище було покрито колись темно-коричнево-сірою фарбою, яка за довгі роки вицвіла до невпізнанного відтінку. Здебільшого вона була відлущена дрібними фрагментами. Крім того, на першому «поверсі», мабуть, зберігалися гнилі трупи, тому що на самих стінах збереглися німі підтвердження цьому – буро-чорні дрібні бризки й патьоки на самих полицях. Вони в'їлися в дерев'яну обшивку стін і полиць, і відмити їх не вдавалося. Все треба було просто переробляти.
– Уявіть собі: ось тут довго лежало тіло убитого промисловця, а навпроти – знаходилося тіло нещасної дівчини, яка наклала на себе руки через нещасливе кохання, – з захопленням ніс майже професійні фантазії Демч.
Дівчата мовчки слухали його, затамувавши подих, а Орест намагався згадати, коли таке було насправді.