здзвонитися і зустрітися на тижні.
– Як тобі дівчата? Вогонь! – в захваті ділився враженнями від знайомства Манчишен.
– Та ти влип, мій друже, – констатував Демч.
– Я й не приховую. Якщо вона виявиться такою в усьому іншому, то буде просто моїм ідеалом.
– Успіху тобі!
– А ти?
– Ну як тобі сказати? Алла – не мій тип, чесно кажучи. Крім того, я не схвалюю відомчих романів. Хоча визнаю, – краще, якщо партнери мають спільний інтерес.
– А який твій тип жінок?
– Сам не знаю. Але точно, не такий, як Алла. Мені навіть наша мала Баська і то більше подобається, і по красі, і як особистість.
– Звичайно, вона ж тобі прямо в рота дивиться! Так замути з нею.
– Ага, так вона ж ще дитина!
– Ти чого? Їй вже вісімнадцять є – цілком шлюбний вік.
– Ну, це-то – так, але вона вже за ручку з Гошею ходить, помітив?
– Слухай, брате, ти ж – начальник! – здивувався Орест.
– Ні, я ніколи не буду користуватися службовим становищем. Це для мене просто огидно.
Бачив я, бувши в інтернатурі, як потім все це обертається. Не потрібні мені потім проблеми на роботі!
– Ти, прямо, як молодий досвідчений дідок! Слухай, але мені так сподобалося, як ти публіку вмієш тримати! І де ти таке дізнався про наш морг?
– Так це не про наш морг! Це звичайні моргівські експертні байки, причому – справжні. Такі випадки були, навіть в В-ому бюро, та й не тільки в ньому… Треба ж було зацікавити їх…
– Але такий дар переконання… Це було щось!!!
– Професійне. Ми ж зобов'язані ще й лекції читати населенню.
– Які?
– А у вас що, не вимагають?
– Про що? По трупах? – щиро здивувався Манчишен.
– Так, адже, трупи перед цим були живими людьми! Ми читаємо про профілактику травм і нещасних випадках серед дорослих і дитячих колективів, про необхідність дотримуватися спокою при конфліктах і т. д. А ви могли б про пухлини, необхідності проходити профогляди…
– Господи, поки від нас не вимагають – і, слава Богу. Отже, в тобі прихований талант оповідача. Книжки писати треба.
– Можливо, з часом. До речі, багато наших пишуть. Тому, що бачать життя як би зсередини, і смерть…
Вони відкрили двері, і Орест з полегшенням плюхнувся на ліжко.
– Це був незабутній день!
– Так, нічого так, – спокійно відгукнувся його приятель, роздягнувся і тут же заснув.
А Манчишен довго дивився в темну стелю і вже уявляв, яке романтичне побачення він прагнутиме влаштувати Лері на тижні.
Страйк. Метод Демча
Життя у відділеннях йшло своєю чергою, і все було б добре, якби лікарні не затримували зарплату вже другий тиждень. Таке вже було в їх практиці.
Зараз уся лікарня обурено гуділа, тому що мер Тищенко не обрав пріоритетом виплату зарплати медикам, а направив всі кошти на відновлення несподівано згорілого універмагу, яких в місті було декілька. Усі знали, що мер мав свою значну частину фінансової