Зазвичай він сидів там цілими днями і дуже часто ставав персонажем наших жартів.
Боджа відтяв півневі голову, залишивши замість неї биткий потік крові. Я відвернувся й знову поглянув на старого німого. Він здавався короткочасним і далеким явленням ангела, що нечутно змахував крилами й хотів про щось застерегти. Я не бачив, як півняча голова впала у невеличку ямку, що її викопав у ґрунті Ікенна, але дивився, як рвучко смикається тулуб півня, розбризкуючи навколо кров і здіймаючи крилами пилюку. Мої брати притисли його ще дужче, аж поки він нарешті поступово не затих. Тоді Боджа поніс безголове тіло в руці, а ми пішли з ним, не турбуючись про здивовані погляди кількох людей, і кров птаха позначала наш шлях. Боджа жбурнув мертвого півня через паркан, і той, пролітаючи в повітрі, розбризкав навсібіч іще більше крові. Щойно він зник з очей, ми відчули неабияке задоволення від помсти.
Однак страхітна метаморфоза Ікенни почалася не тоді. Вона почалася ще до батькового прочухана і навіть до того, як сусідка заскочила нас за риболовлею. Спочатку вона виявлялася через спроби змусити нас зненавидіти риболовлю, але вони залишалися безплідними, бо любов до того заняття текла тоді в наших судинах і жила в серцях. У своїх кволих спробах Ікенна витягнув із пам’яті все погане, що знав про річку, таке, чого ми ніколи на ній не бачили. Лише за кілька днів до того, як нас упіймала сусідка, він жалівся, що зарості навколо річки повні фекалій. І хоч жодного разу ми не бачили, щоб хтось таке робив, і навіть не відчували запаху, про який він нам затято товкмачив, ми з Боджею й Обембе не сперечалися з ним. Якось він сказав, що риба в Омі-Алі отруєна, і заборонив нам заносити її до себе в кімнату. Відповідно, ми почали тримати її в кімнаті, яку я ділив з Обембе. Ікенна навіть нарікав, що бачив людський скелет, що виднівся у водах Омі-Али, і що Соломон був поганою компанією. Він казав ці речі, ніби вони були новоздобутою незаперечною правдою, але пристрасть, що розвинулася в нас до риболовлі, стала мов замерзла рідина у пляшці, і розтопити її було нелегко. Не сказати, що ми не мали сумнівів щодо того, чи варто цим займатися, – ми всі їх мали. Боджа сердився, що річка мала і в ній водиться тільки «ні на що не годна» риба, Обембе турбувало, що риба робила в річці вночі, коли світла не було ані над, ані під водою. Нерідко він дивувався, як риба рухалася туди й сюди у непрозірній темряві, що вночі накривала річку покривалом. Я зневажав слабкість корюшок і пуголовків, бо вони так легко вмирали, навіть коли їх тримали в річковій воді! Від цієї їхньої тендітності я іноді ледь не плакав. Коли наступного дня після того, як нас упіймала сусідка, до нас постукав Соломон, Ікенна спочатку наполягав, щоб ми не ходили з ним до річки. Але коли він побачив, що ми, його брати, збираємося йти без нього, то приєднався до нас, забравши свою вудку з рук Боджі. Соломон і всі ми привітали його бравим вигуком: «Рибалка!»
Те, що поглинало Ікенну, було наче невтомний ворог, що засів у нього всередині й вичікував свого часу, поки ми придумували