Ми знали, що наші батьки суворо покарають нас, якщо коли-небудь дізнаються про наші походи до річки. Але ми й не думали про це, аж поки одна з наших сусідок – дрібна перекупка, яка ходила містом, тягаючи на голові тацю зі смаженим арахісом, – не впіймала нас на стежці до річки й не повідомила матері. То було наприкінці лютого, і на той час ми вже рибалили близько шести тижнів. Саме того дня Соломон вивудив чималу рибину. Ми аж попідскакували, побачивши, як вона теліпається на гачку, і завели нашу рибальську пісню, яку придумав Соломон. Ми завжди співали її у хвилини тріумфу, наприклад, під час смертельного польоту риби на волосіні.
Пісня була варіацією широко відомої наспівки, яку виконувала невірна дружина пастора Ішавуру, головного персонажа найпопулярнішого в Акуре християнського серіалу тих часів, «Вищої сили», під час повернення до церкви після попереднього вигнання за свій гріх. І хоч придумав ідею Соломон, своя частка більшості запропонованих рядків, які потім стали затвердженим текстом, надійшла чи не від кожного з нас. Наприклад, вставити «рибалки тебе впіймали» замість «ми тебе впіймали» придумав Боджа. Ми замінили її зізнання, що Божа сила здатна утримати її від диявольської спокуси, нашою здатністю міцно тримати й не відпускати впійману рибу. Нам так сильно подобалася ця пісня, що іноді ми мугикали її вдома або у школі.
Ми так голосно співали її, радіючи улову Соломона, що не чули, як до річки, нечутно ступаючи босоніж, мов привид, прийшов літній чоловік, священик Небесної Церкви. Коли ми ще тільки починали навідуватися до річки і знайшли цю церкву у своїх рибальських угіддях, то негайно включили її до кола своїх розваг. Ми підглядали за вірянами крізь відчинені дерев’яні вікна невеликої церковної зали з облущеною блакитною фарбою і передражнювали їхні шалені рухи й танці. Тільки Ікенна вважав недоречним знущатися з духовних практик релігійної установи. Коли до нас підійшов той старий, я стояв найближче до стежки і першим його побачив. Боджа був на іншому березі річки. Побачивши чоловіка, він кинув свою вудку і вискочив на берег. Обидва берега ділянки річки, на якій ми рибалили, були прикриті від вулиці довгими смугами кущів, і самої води не було видно, аж поки не пройдеш вибитою стежкою, протоптаною серед чагарників від найближчої вулиці. Ступивши на стежку, старий підійшов ближче і зупинився, побачивши дві наші бляшанки, що стояли в ямках, які ми викопали власними руками. Він зазирнув усередину бляшанок, над якими кружляли мухи, й похитав головою.
– Що це таке? – спитав він мовою йоруба з чужим для мене акцентом. – Чому ви кричите, наче купка п’яниць? Хіба ви не знаєте, що просто на тому березі стоїть Дім Божий? – Він вказав у напрямку церкви, повністю розвернувшись назад до стежки. – Хіба у вас немає ніякої поваги до Бога, га?
Нас учили, що нечемно відповідати на питання дорослого, яке звинувачує нас у чомусь, навіть якби ми мали готову відповідь. Тож замість того щоб відповісти, Соломон вибачився.
– Нам шкода, baba, – сказав