корабель.
– У вас найкращий флот, – сказав третій, – і найкращі пілоти, тобто це означає, що ви найбагатший. Це був страшний ризик, і для когось із нас він міг бути ще більшим.
Сеннетт Форелл знову пирхнув.
– Вміння ризикувати я успадкував від свого батька. Зрештою, вирішальним в управлінні ризиком є те, що його виправдовує. І якщо вже мова про це, зверніть увагу на той факт, що ворожий корабель був ізольований та захоплений без втрат для нас і до того, як встиг попередити інших.
Про те, що цей Форелл був далеким родичем покійного великого Гобера Меллоу, знали в усій Фундації. Так само спокійно ставилися до того, що він був позашлюбним сином Меллоу.
Четвертий чоловік крадькома кліпав очима. З його тонких губ виповзли слова:
– У нас немає приводів для тріумфу через це захоплення маленьких кораблів. Швидше за все, воно тільки розгніває цього молодика.
– Гадаєте, йому потрібні приводи? – зневажливо докинув Форелл.
– Саме так. А цей випадок може заощадити йому час на пошук таких приводів. – Четвертий чоловік говорив повільно: – Гобер Меллоу діяв інакше. І Сальвор Гардін теж. Вони не перешкоджали іншим ставати на непевний шлях насильства, а самі в цей час маневрували впевнено і спокійно.
Форелл знизав плечима.
– Цей корабель довів свою цінність. Нас привабила його дешевизна, і ми продали його з прибутком для себе. – У його словах лунало задоволення вродженого торгівця. Він продовжив: – Цей молодик – зі старої Імперії.
– Ми це знали, – роздратовано сказав здоровезний чолов’яга.
– Ми це підозрювали, – м’яко виправив його Форелл. – Якщо людина прилітає до нас із кораблями й багатством, пропонує дружити й торгувати, єдина розумна рада – не налаштовувати її проти себе, доки ми не впевнимося, що це маскування під личиною прибутку – несправжнє. А от тепер…
У голосі третього чоловіка почулося ледь відчутне скиглення:
– Ми могли би бути ще обережнішими. Варто спочатку все з’ясувати. З’ясувати, перш ніж дозволити йому піти. Це було б по-справжньому мудро.
– Завершимо цю дискусію, – сказав Форелл і махнув рукою.
– Уряд занадто м’який, – сказав третій чоловік. – Мер – ідіот.
Четвертий чоловік глянув на інших трьох і витягнув із рота недопалок. Він недбало кинув його в отвір праворуч, де той зник, зі слабким спалахом розлетівшись на шматочки.
Він із сарказмом сказав:
– Я вірю, що джентльмен, який говорив переді мною, говорив так лише за звичкою. Тут ми можемо собі дозволити нагадати, що уряд – це ми.
Усі забурмотіли, погоджуючись із ним.
Четвертий чоловік утупився своїми маленькими очицями в стіл.
– Тому облишмо урядову політику у спокої. Цей молодик… цей чужинець, міг бути потенційним покупцем. Бувало й таке. Всі троє з вас намагалися порозумітися з ним і вмовити укласти контракт на продаж товарів. У нас була угода – джентльменська угода – не робити цього, але ви намагалися.
– І ви теж, – огризнувся другий чоловік.
– Знаю, –