професор існує? Чи є тільки його голос у слухавці?
В задумі вона повернулася в дім, підійшла до телефону і набрала номер Карательки.
– Нарешті, пані Хміль зволила обізватись…
Із слухавки, здавалося, тягло крижаним протягом. Карателька навіть не вважала за потрібне іронізувати; байдужа холодність у її голосі віщувала найбільші з усіх можливих неприємностей.
Ірена відсторонено вислухала монолог про несумлінність і безвідповідальність та повідомлення про те, що питання про її звільнення майже вирішене. Цікаво: це сама Карателька дихає зараз у трубку, чи зневажливий її голос моделюється на рівні електронних імпульсів?…
– …за версту не підпускати до педагогіки. Це все, пані Хміль, вам ясно?…
– Хочете, розповім анекдот? – раптом запропонувала Ірена. – Прибігає студент у медпункт. «Швидше! Там пані Карательку вкусила гадюка!..» А медсестра йому так флегматично: «Я цій гадюці вже нічим допомогти не зможу…»
Короткі гудки. Виявляється, в трубці ось уже кілька хвилин нікого немає – вона говорить у порожнечу…
Ірена поклала слухавку на важіль.
Під час так званого інструктажу вона не раз і не два питала у пана Петера: наскільки МОДЕЛЬ реальна? І щоразу отримувала одну і ту ж незрозумілу відповідь: не більше, ніж будь-яка модель… Хоча геніальність пана Анджея полягає саме в тому, що модель, як би це сказати точніше… багатофункціональна, внутрішньо несуперечлива і, певною мірою, самодостатня… Сучасний стан науки, говорив збуджено пан Петер, не дозволяє повноцінно працювати з таким рівнем моделювання. Пан моделятор, можливо, сам не усвідомлює… що цей колосальний прорив рівносильний нищівній поразці…
Обізвався телефон. Ірена машинально підняла слухавку:
– Алло!
Мовчання. Тиша.
– Алло, я слухаю!
Короткі гудки.
Був час (вона саме вчилася в аспірантурі), коли Анджею раптом навперейми стали дзвонити молоденькі дівчата. А в комплекті з ними – і юнаки. Ірена кілька разів пожартувала на цю тему, але Анджей тих жартів не сприйняв. У той період він узагалі не розумів жартів; Ірена не знала, що їй робити – ревнувати чи насміхатися, а може, вдати, що нічого не відбувається…
Потім ця компанія молоді раптом заявилась до них у гості. Їх було десятеро, Ірена полишила будь-які спроби напоїти гостей чаєм і тільки здивовано спостерігала, як вони хвилюються, ніби перед іспитом, медитують по кутках і передають одне одному якісь наспіх видані брошури…
Потім вона ненадовго усамітнилася на кухні і, повернувшись, застала серед гостей демонстративну сценку. Двоє хлопців утримували третього, але це не була звичайна бійка – поруч метушилася дівчина з мотузяним нагаєм у руці, нещадно шмагала крісло, кричала, буцімто вимагаючи від хлопця якихось зізнань, вигукувала незрозумілі питання. Ще двоє дівчат застигли обабіч дверей, стискаючи пластмасові пістолети, а решта компанії забилася під стіл і звідти напружено спостерігала за тим, що відбувається…
Анджей стояв, схрестивши руки на грудях,