Росії нищівної поразки. На жаль, цього так і не сталося. Отже, щоб бодай якось залагодити настільки непростимий промах, керівництво Третього рейху заплющило очі на наш внесок у справу зміцнення УПА.
Американці знову почали радитися. Силенко ж намагався зрозуміти, чому їх так цікавить дана тема. Або справа зовсім в іншому?…
– Містере Силенко! Те, що ви повідомили нам про зв’язки з антикомуністичним партизанським рухом на території України, надзвичайно цікаво. Дякуємо вам, ці відомості внесені до протоколу. А що ви можете розповісти про вашу співпрацю з польською розвідкою?
От!!! От воно що, подумав Порфирій Андрійович. От у чому криється справжня причина сьогоднішнього допиту… себто, по суті, спектаклю. Американці якимось чином пронюхали про його зв’язки з польськими спецслужбами і тепер вирішили зіграти на цьому. Адже коли офіцер ваффен-СС, який має українське походження, зраджує німецькій присязі заради України – це одна річ. І зовсім інша річ, коли лісничий українського походження співпрацює зі спецслужбами Польщі – країни, де становище його співвітчизників було далеко не найкращим. Але звідки американці про це дізналися?! Звідки?…
– Отже, містере Силенко, ми чекаємо на вашу відповідь.
Після цього нагадування Порфирій Андрійович не став і далі затягувати час, а відповів швидко, не замислюючись:
– Все надзвичайно просто: я співпрацював з польськими спецслужбами з тією ж метою, що і з ваффен-СС.
– Себто?…
– Себто, в лісах дуже зручно створювати приховані від сторонніх очей таємні бази зі зброєю, військовою амуніцією та продовольством. Мені запропонували – отож я й погодився.
– Хто запропонував – польські спецслужби?
– Так, звісно.
– Але ж ви пішли на співпрацю…
– Так, пішов. Для України це було вигідно – отож я й пішов. У даному випадку я розглядав Другу Річ Посполиту в якості окупанта,[23] нічим не кращого ні від більшовицького СРСР, ані від німецького Третього рейху. Проконтролювати, хто саме користується таємними «лісовими» складами, дуже важко. Практично неможливо. А брати-українці в Закарпатті дуже-дуже потребували зброї, причому в великій кількості.
– Отже, містере Силенко, ви визнаєте, що, погодившись працювати в інтересах передвоєнної Польщі, насправді посприяли…
– Так, я всіляко сприяв тому, щоби частина зброї та амуніції з підвідомчих мені таємних складів переправлялася в Закарпаття, де на ці речі дуже чекали тамтешні брати-українці. От заради їхнього озброєння я й пішов на співпрацю з польськими спецслужбами.
Після такої заяви американці радилися особливо довго. Судячи з усього, вони навіть дещо виправили в протоколі допиту: сержант вийняв з друкарської машинки і переробив наново останній аркуш, оригінал же розірвав і сховав обривки до спеціальної течки.
Силенко ж дивився на цю зосереджену метушню і намагався уявити їхнє розчарування. Справді, спочатку майор і лейтенант спробували приспати пильність