тому й не можна опери та інші спектаклі грати.
– Ніде в усьому Києві?!
– Ніде.
– Тоді поїдемо на оперну виставу в інше місто.
– Та що ви таке кажете, паничу?! Що це ви таке вигадуєте повсякчасно?!
– Ну, а якщо не в іншому місті, тоді тут – отак!
– Повторюю вкотре: це неможливо, жалоба по всьому місту оголошена.
– Невже навіть «Енеїду» не можна?!
– Так, і «Енеїду» також.
– Дурниці!!! Не може такого бути!!!
– Та як же не може, коли…
– Що тут відбувається?
Почувши суворе запитання, Данило і старезний челядник одночасно обернулися до дверей. А туди вже входила Олександра Петрівна власною персоною.
– Матусю!
З Данилового обличчя враз зник розсерджений вираз, негайно змінившись повним самовідданим обожнюванням. Втім, як іще підліток міг ставитися до цієї й досі стрункої (попри шосту вагітність) красуні, незмінно вдягненої у щось вершково-біле, жовтаве або кремово-рожеве, якщо мати і справді уявлялася йому справжнім янголом у плоті?…
– І все-таки я хотіла б дізнатися, з якої причини ви тут репетуєте, – незважаючи на синівський захват, спричинений її появою, Олександра Петрівна розмовляла доволі суворим тоном. – Ваші дикі крики чутні в усьому палаці.[27] Ви ж заважаєте батькові працювати, він зараз зайнятий надзвичайно важливими і серйозними справами. Що за огидна безвідповідальність?! Отже, я чекаю пояснень хоча б від одного з вас. Данило?… Терентію?… Хто перший пояснить мені, що тут у вас відбувається?
Правду кажучи, вважати цю жінку янголом могли хіба що її власні чемні діточки й закоханий чоловік. Насправді ж характер у Олександри Петрівни був доволі складним – і це ще м’яко сказано! За вдачею амбітна, надзвичайно сувора і вольова, вона незмінно домагалася поставленої мети. Інша річ, що дружина гетьмана вміло маскувала свої справжні наміри і прагнення. Більш того, в разі потреби вона вміло маніпулювала людьми, вміла формулювати свої накази настільки м’яко та обтічно, що ніхто й нізащо в житті не назвав би їх наказами… Тому виконувалися всі її повеління усіма із задоволенням і беззаперечно.
Однак зараз всі церемонії були відкинуті. Справді, для чого вдавати з себе ніжне янголятко, якщо обставини склалися просто надзвичайні?! Коли містом бігають терористи і жбурляють на всі боки свої жахливі бомби – тут не до жартів!.. Тому середній син і старезний слуга були закликані до відповіді з усією можливою суворістю.
Першим відгукнувся Терентій:
– Панич зібрався хай би що в оперу з’їздити, а я всіляко намагався відмовити його від цієї негідної затії… Оце і все, пані.
– В оперу?! В яку ще оперу?…
Тут вже гетьманич не витерпів і гарячкувато вигукнув:
– Абсолютно вірно, матусенько, я хочу послухати «Енеїду»! В той час, як Терентій…
– Даниле! По-перше, будь ласкавий розмовляти бодай на півтону тихіше, – суворо обірвала його мати. – Врешті-решт, ти не агітатор на мітингу і не торгівка на базарі, щоб рвати горлянку.
– Вибачте,