Якщо про єдність місця він узагалі нічого не говорить, то єдність часу все ж таки потрапляє у коло його уваги. Він каже, що дія повинна протікати якомога швидше. Якщо подія триває доволі довго, то драматургу слід поміщати час у перерви між актами. Лопе де Вега пропонує удосконалити принцип єдності часу і рекомендує, щоб кожен акт не виходив за межу однієї доби. Лопе також радить авторам відкривати п’єси коротким переказом змісту, а тексти самих п’єс поділяти на три акти, або хорнади, відповідно до класичної схеми: початок дії – зав’язка – розв’язка. Він нагадує, що сцена має залишатися порожньою якомога рідше, оскільки відсутність дії може спричиняти роздратування глядача.
Особливо вимогливо слід поставитися до мови. Вона повинна бути стилістично адекватною тій ситуації, в якій опиняються персонажі. У побутових епізодах мовлення має бути простим, і тільки в моменти переконання або засудження, а також в устах персонажів – представників правлячих класів – дозволяється використовувати піднесену риторику. Таким чином, головне для Лопе де Веги – дотримання принципу соціальної та психологічної обумовленості у виборі мовних засобів. «Необхідно запобігати всьому невірогідному», треба бути вірним правді – ось категоричний імператив «нової комедії». Він поширюється на весь арсенал поетики драматургічного твору і на техніку постановки: на вибір костюмів, на побудову інтриги, яка повинна бути логічною і водночас закінчуватися не так, як очікує глядач. У трактаті у стислій формі сформульовано принцип «поліметризму» – особливого підходу до добору строфічних форм, які своїм розмаїттям мають сприяти вираженню динаміки людських переживань і соціальних станів. Лопе де Вега вказує на продуктивність використання традиційних риторичних прийомів у драматичному діалозі. Особливо бажані натяки і підказки, які створюють у глядача ілюзію, що тільки він проникає у глибинні мотиви вчинків персонажів. Це тішить його самолюбство і підтримує інтерес до дії.
Серед «найвигідніших» для комедії тем Лопе де Вега називає «честь» і «доблесть». «Навколо поняття „честь“, – пише К. Державін, – драматург об’єднував найрізноманітніші прояви людської гідності як рушійного начала драматичних конфліктів, а навколо терміна „доблесть“ – численні приклади героїчних діянь». «Честь» і «доблесть» були складовими елементами «кодексу поведінки», який культивувався на сцені. Проблеми честі й доблесті є центральними темами п’єс не тільки Лопе, а й багатьох інших представників іспанського театру золотої доби.
У завершальній частині трактату, сказавши кілька слів про важливість професії постановника, Лопе де Вега дає оцінку власного місця в історії світової драматургії. Він, хоча й жартома, але цілком обґрунтовано, називає себе «антикласиком», котрий порушує звичні правила і закони, через що стає об’єктом критики з боку французів та італійців. В афористичній формі письменник виражає своє митецьке кредо: «Іноді те найбільше подобається, що безцеремонно