коли він помилявся. Я не пропустив жодного з цих приводів.
Ніч минула, і наступного дня, пообідавши, ми з Редретом знову вийшли на дорогу. Я попрощався з матір’ю, з бухтою, біля якої народився, з любим старим «Адміралом Бенбоу». Хоча пофарбований, він уже не здавався мені таким дорогим. Одна з моїх останніх думок була про капітана, який часто блукав по цьому березі в своєму трикутному капелюсі, про його рубець на щоці, про стару мідну підзорну трубу. Та от ми завернули за ріг, і мій дім зник з очей.
Уже смеркало, коли ми сіли в поштовий диліжанс біля «Готелю короля Георга». Мене затиснули між Редретом і якимсь огрядним старим джентльменом. Незважаючи на трясучку й холодне нічне повітря, я дуже скоро закуняв, а потім заснув як убитий і проспав усі станції. Мене розбудив удар у спину. Я розплющив очі й побачив, що диліжанс зупинився перед великим будинком на міській вулиці і що вже давно розвиднілося.
– Де ми? – спитав я.
– У Бристолі, – відповів Том. – Виходьте.
Містер Трілоні оселився в готелі біля самих доків, щоб наглядати за роботами на шхуні. Туди нам і треба було йти. Шлях, на мою велику радість, пролягав уздовж набережної повз кораблі всіх видів, оснасток і країн. На одному судні працювали й співали, на другому матроси висіли в повітрі просто над моєю головою в снастях, що здавалися тонкими, наче павутиння. Хоч я й прожив на березі моря все своє життя, але зараз мені здавалося, що бачу його вперше. Новим був для мене запах дьогтю й солі. Я бачив найдивовижніші фігури на носах кораблів, що побували далеко за океаном. Бачив багато старих моряків із сережками у вухах і закрученими бакенбардами, з просмоленими косицями. Бачив, як погойдувалися вони, йдучи своєю незграбною моряцькою ходою.
І сам я теж вирушаю в море! В море на шхуні з боцманом, що грає на ріжку, з моряками, що носять косички і співають своїх пісень! Вирушаю в море, до таємничого острова, шукати закопані в землю скарби!
Я все ще був заглиблений у ці чудові мрії, коли ми раптом опинилися перед великим готелем і зустріли сквайра Трілоні. Він був одягнений, як морський офіцер, в добротну синю форму. Всміхаючись, ішов він нам назустріч, щосили наслідуючи моряцьку ходу.
– Ось і ви! – вигукнув він. – А доктор ще вчора приїхав з Лондона. Браво! Тепер вся корабельна команда у зборі.
– О сер! – скрикнув я. – Коли ми відпливаємо?
– Відпливаємо? – перепитав він. – Завтра!
8
At the Sign of the Spy-glass
When I had done breakfasting the squire gave me a note addressed to John Silver, at the sign of the Spy-glass, and told me I should easily find the place by following the line of the docks and keeping a bright lookout for a little tavern with a large brass telescope for sign. I set off, overjoyed at this opportunity to see some more of the ships and seamen, and picked my way among a great crowd of people and carts and bales, for the dock was now at its busiest, until I found the tavern in question.
It was a bright enough little place of entertainment. The sign was newly painted; the windows had neat red curtains; the floor was cleanly sanded. There was a street on each side and an open door on both, which made the large, low room pretty clear to see in, in spite of clouds of tobacco smoke.
The customers were mostly seafaring men, and they talked so loudly that I hung at the door, almost afraid to enter. As I was waiting, a man came out of a side room, and at a glance I was sure he must be Long John. His left leg was cut off close by the hip, and under the left shoulder he carried a crutch, which he managed with wonderful dexterity, hopping about upon it like a bird. He was very tall and strong, with a face as big as a ham – plain and pale, but intelligent and smiling. Indeed, he seemed in the most cheerful spirits, whistling as he moved about among the tables, with a merry word or a slap on the shoulder for the more favoured of his guests.
Now, to tell you the truth, from the very first mention of Long John in squire Trelawney’s letter I had taken a fear in my mind that he might prove to be the very one-legged sailor whom I had watched for so long at the old «Benbow». But one look at the man before me was enough. I had seen the